Глава 15

Не можу вбік відвести свої очі,

Не хочу в руки датися йому,

Він їсти ше мене чомусь не хоче,

Шось явно заважає павуку

 Скрябін

 Андріана. Скажений

Я озирнулася та зіткнулася з темрявою очей мого переслідувача. Він змінився за минулі місяці: під очима різко позначилися темно-фіолетові кола, Чорний схуд і змарнів, але я ні на мить не спокушалася, що став слабшим. Ні, від нього виходила та ж страшна енергія, а під недбало розстібнутою кожанкою жив колишній хижак. Я гостро відчувала звіра, як спіймане в капкан звірятко. Без поспіху  наближаючись, Чорний впритул дивився на мене, а я, бажаючи відтягнути неминуче, також повільно відходила назад. Зовсім недоречно згадалися фільми жахів про вампірів, ті так само ненаситно витріщалися на своїх жертв. Чорний не дивився, ні, так люди не дивляться. Він просто зжирав мене очима жадібно й зголодніло. Якщо торкнеться, я, найімовірніше, відразу помру. Але мафіозі поводився до дивного стримано. Я опустила очі вниз - його руки, як і раніше, перебували в кишенях джинсів. Довелося сильно вщипнути себе, бо мала крихітну крапельку надії, що це лише черговий нічний кошмар. Зараз прокинуся, пройду на кухню до тітки Люби та заварю ромашковий чай, щоб трохи заспокоїтися.
Чорний простежив за моїми діями і легка усмішка викривила його рот. Він усе чудово зрозумів і повільно похитав головою, без слів даючи зрозуміти, що нікуди не випарується.

- Бачу, не чекала. Навіть ні краплі не скучила, - глузливий вищир і новий крок до мене.

Я мовчала, уважно стежачи за кожним його рухом. Страху не було, лише важкий відчай. Я була впевнена щойно він побачить мене, обов'язково вдарить або знову почне ґвалтувати. Неважливо, будуть поруч люди чи ні. Такі, як Кречетов ніколи й ні з ким не рахуються, лише зі своїми забаганками. Але він не чіпав мене,  його дивний спокій до остраху лякав, ця незрозуміла стриманість додавала жаху, тому що я не знала, що за нею трапиться далі. Що божевільний придумає цього разу, можливо, якісь витончені тортури та просто тягне час, аби потім сповна отримати задоволення ламаючи мене. Тіло заціпеніло, тільки запитання одні за одними розривали атаками голову: яким чином Чорний  опинився у цій дірі. У якійсь районній кафешці. На краю світу. Як? Як він міг відшукати мене в такій глушині?! Усі кінці були обірвані, номер телефону змінено, я не залишила навіть слабкого сліду, жодна ниточка не повинна була привести сталкера до мене.
Відповідь знайшлася блискавично. За широкою спиною Чорного раптом намалювався непоказний силует Вовчика. Колишній роботодавець зупинився біля мене й бридка посмішка, яку я спостерігала останніми днями, знову з'явилася на пухкому обличчі що запливло сальцем. Дрібні оченята швидко ковзнули по мені й жадібно втупилися на Чорного.

- Пане Кречетов, - підлесливо замекав колишній начальник, - я бачу, що це саме та дівчина, яку ви шукали...

Чорний, не звертав жодної уваги на чоловічка і зі спокоєм удава продовжував насуватися на мене, доки я не наштовхнулася спиною на стіну - все, відступати більше було нікуди.

- Кіт мій давній, кхм, знайомий, - бубонів нав'язливо Вовчик. - Я якраз провертав прибуткову справу в місті, тож Кіт поділився зі мною новиною, що ви розшукуєте одну білявку та готові, кхм, добре заплатити за інформацію про неї. Щойно я побачив фото....

- Заткни його коробочку, Дим, ця слинява балаканина мене бісить, - сказав Чорний, навіть не поглянувши на покидька, який продав мене.

- Не треба, я мовчу, мовчу! - підхопився начальничок і принизливо заквилив. - А як же гроші? Ви обіцяли.

Кречетов кивнув комусь і від стіни відокремилася тінь, Вовчик злякано пискнув. Але йому всього лише вручили кейс. Трясучись від жаху й жадібності, господар "Зірки" вхопився за винагороду двома руками, нетерпляче відчинив портфель і одразу ж розплився в щасливій усмішці.

- Дякую, пане Кречетов, це дуже щедро з вашого боку.

- Мерзенний зрадник, - прошипіла я, мене нудило від відрази. - Тобі Юдині гроші боком вилізуть.

Якби я знала тоді, що мала слушність. В серцях вимовляючи ці слова, все ж нікому не бажала смерті, та через місяць я випадково почую в новинах, що дрібного бізнесмена Володимира Петровича Полозова по-звірячому вбили у власній квартирі, з якої грабіжники винесли все дочиста.

- Жадібний, ненаситний щур, - я плюнула в товсту фізіономію.

- Шльондра! - верескнув Вовчик, він витерся рукавом білої сорочки та злісно блиснув очима, - ти тільки й годишся на те, щоб ноги розставляти.

Жар кинувся мені в обличчя, це було огидне приниження.

- Шкода, що не вийшло поласувати тобою, та нічого, я добре погуляю твоїм коштом, - він поплескав рукою по портфелю.

Кречетов настільки швидко розвернувся до чоловічка, що я від несподіванки здригнулася, він змінився в обличчі й хижо вишкірився, кулаки стиснулися так, що побіліли кісточки. Чорний був у неймовірному сказі.

- Що ти сказав, повтори?

Банда одразу звузила навколо нього кільце.

- Кажу, дівка виявилася непоступливою, така собі недоторка, але все ж разочок пом'яти мені її вдалося. Соковита теличка, - він показово прицмокнув.

Ідеальне обличчя ватажка посіріло, губи стиснулися в тонку лінію, у погляді зародилося безумство.

- Яким протезом ти її мацав, лівим чи правим? - почула я низьке гарчання дикого звіра.

- Що? - розгубився директор, тільки зараз виявивши, що Кречетов розлючений.

- Якою. Рукою. Ти. Мацав. Її? - запитання прозвучало повільно з чітким розставленням.

- Я... я....я, - пустодзвін почав заїкатися, - я не пам'ятаю. Просто пожартував, придумав усе...

Але було надто пізно давати задній хід.

Тіло Чорного закам'яніло, кожен м'яз під одягом напружився. "Він зараз зжере цього бовдура й не вдавиться", - промайнула панічна думка. Намагаючись відключитися від того, що відбувається, я пошукала поглядом можливі ходи до втечі. Звісно, впевненості, що мені це вдасться, не було, але я б не пробачила собі, якби хоча б не спробувала вибратися звідси.