Глава 10

Я відповім тобі на будь-яке твоє запитання, якщо ти запитаєш,
Розкажи мені про свої проблеми, дитинко, я допоможу тобі їх вирішити.

(простори інтернету)

Андріана

Світлана Олегівна пробула з Андріаною обіцяний час і на четвертий день ввечері повернулася додому, завтра потрібно було виходити на роботу, відгули скінчилися. Ледь жінка встигла зняти верхній одяг, як тишу розрізав дзвінок. Вона завмерла, не наважуючись відчинити вхідні двері та зі страхом уявляючи присутніх на майданчику братків. Але якщо це справді Чорний, то відсидітися й відмовчатися в неї не вийде, напевно, вони помітили, що у вікнах засвітилося. Зробивши кілька глибоких вдихів, господиня підійшла до дверей та подивилася у вічко: по той бік перепони стояв незнайомий чоловік, за зовнішнім виглядом він зовсім не був схожий на бандита. Світлана Олегівна повернула ключ у замку і, відчинивши двері, відразу зустрілася з пронизливими сірими очима.

- Доброго дня, - привітався елегантно одягнений незнайомець, його м'який низький голос приємно торкнувся слуху.

- Доброго дня, - кивнула господиня.

- Прошу вибачення за те, що потурбував вас, я Данило Северський, дозвольте поставити вам кілька запитань?

Світлані довелося закликати на допомогу все своє самовладання й артистизм, щоб нічим не показати, що їй дуже добре відомо, хто такий Северський.

- Я вас слухаю, - вона трохи відкашлялася, голос став хрипким від хвилювання.

- Я шукаю дівчину, Андріану Лісовську, вам про щось говорить це ім'я та прізвище?

- Ні, - не моргнувши збрехала жінка, - а чому ви шукаєте дівчину саме в мене?

- Тут її бачили, - сірі очі напружено сканували жіноче обличчя.

- Я думаю, що сталася якась помилка.

Чоловік підібгав губи, найімовірніше, він не повірив їй. Мабуть, інформатори Северського були досить серйозними людьми, щоб він ставив під сумнів її слова.

- Я приїхав сюди два дні потому і в мене було достатньо часу, щоб розпитати ваших сусідів, - Данило виразно замовк і, примружившись, продовжив. - Вони сказали, що тут проживала блондинка... невеликого зросту... струнка...

Северський перераховував прикмети зовнішності її дівчинки й ні на секунду не відводив чіпкого погляду від обличчя Світлани. Він не забув згадати про маленьку родимку на лівій щоці Андріани та про майже непомітний крихітний шрам у куточку губ. Світлані Олегівні довелося зробити над собою зусилля, щоб здивовано не підняти брови - Данило пам'ятав кожну дрібну деталь із зовнішності її підопічної.

Усе заперечувати й упиратися було нерозумно, це тільки викликало б у нього зайві підозри.

- Так, - кивнула жіночка, - у мене справді жила квартирантка, але ім'я та прізвище мала зовсім інші.

- Жила? Хіба зараз дівчини тут немає? - в інтонаціях низького голосу з'явився відтінок здивування та розчарування.

- Ні, вона залишила містечко кілька днів тому. Куди поїхала не знаю, вона мені не повідомила. Якщо бажаєте, можете увійти й переконатися, що я у квартирі абсолютно сама.

Хлопець лише кинув погляд за плече господині й заперечно хитнув головою.

- Це зайве. Ось, погляньте, будь ласка, це вона? - він дістав із внутрішньої кишені пальта фотографію та простягнув жінці.

Світлана дивилася на знімок Андріани, а Северський - на неї. Через хвилину вона з удаваною байдужістю повернула фото назад.

- Схожість безумовно є, фігура, волосся, - блефувала жінка, - але це зовсім інша дівчина.

- Ви в цьому абсолютно впевнені? - сірий погляд гіпнозував і пропалював наскрізь.

- Із пам'яттю в мене все гаразд, - викарбувала Світлана.

Вона підняла очі й прямо поглянула на хлопця. Той мовчав, теж дивлячись на жінку. На деякий час встановилася непорушна тиша. Якби не досвід колишньої роботи, де була звичка тримати емоції під контролем, то зараз - під натиском важкої чоловічої уваги - вона, напевно, чимось та й видала б себе.

- Що ж, - нарешті повільно вимовив Данило, - тоді... вибачте, що дарма забрав у вас час.

Він відвернувся і покрокував до ліфтів, але тієї ж секунди, ніби передумавши, повернувся назад. Світлана Олегівна напружилася, не уявляючи, чого їй ще чекати.

- Передайте Андріані, - несподівано сказав Северський, не кліпаючи дивлячись прямо в очі схвильованій жінці, - що якщо їй потрібна допомога, будь-яка допомога, я в повному її розпорядженні. У мене достатньо влади та можливостей, щоб позбавити її будь-яких труднощів і проблем.

- Шановний, я вже сказала вам, що ви помилилися...

Ошелешена жінка спробувала було заперечити, та Данило мов не чув її.

- Скажіть Андріані, що я можу допомогти їй. І хочу цього. Нам необхідно поговорити, змінити знаки питань на тверді крапки. Я міг би далі шукати її і знайшов би, повірте, нехай вона й змінила номер телефону, як, імовірно, ім'я та прізвище. Але не збираюся ставати хворим переслідувачем і перетворювати її життя на перегони й кошмар. Вона при надії і я тільки хочу, щоб у них усе було гаразд. Якщо Андріана наважиться, їй потрібно просто зателефонувати і в неї буде все, що потрібно. Я буду чекати дзвінка. У будь-який час дня і ночі.

Чоловік більше не сказав ні слова, він різко розвернувся і рішуче пішов геть.

Світлана Олегівна зачинила двері, у знемозі сперлася на стіну та важко видихнула. Треба негайно зателефонувати Андріані, вона має право знати про все, що тут відбувалося. Жінка набирала номер своєї підопічної, а з пам'яті ніяк не виходили сірі очі, сповнені відчайдушної туги і якоїсь рішучої завзятості.

***

Я тицьнула пальцем у зелене коло на екрані ґаджета й почула мелодійний голос Світлани Олегівни. Ми домовилися, що вона зателефонує мені, щойно дістанеться дому.

- Я вже на місці, - доповіла вона.

- Добре. Як доїхали, дорога не слизька?

- Ні, все чудово.

- І спокійно, сподіваюся? - поцікавилася я, почувши неспокійні нотки в голосі співрозмовниці.

- Якщо ти про бандитів, то, як не дивно, все тихо.

- Хух, - видихнула я з непередаваним полегшенням.

Можливо, Чорний вирішив, що адресу я навмисно вписала з помилкою, або, що імовірніше, мені все ж таки вдалося вислизнути з його лап, адже квартира чотири доби залишалася темною і порожньою.

- Я зобов'язана сказати тобі дещо, дівчинко, тільки ти не хвилюйся.

- Щось сталося? - занепокоєння вщипнуло електричним струмом.

- Нічого, щоб боятися.

І жінка виклала все про приїзд Дана і його слова, які через господиню він передав мені.

- Твій Данило.... - продовжувала Світлана Олегівна.

- Він не мій, - я відразу поправила її.

- Так, звісно, вибач. Андріано, послухай, Северський не здався мені поганою людиною... Якби ти бачила, з якою тугою він дивився на твоє фото, коли я з відмовою повернула йому його назад. Весь біль Всесвіту зібрався в тих очах. Якщо хочеш знати мою думку: впевнена, що хлопцеві не все одно де ти та що з тобою. Звісно, це не моя справа, але... можливо, варто дати йому ще один шанс? Вам просто необхідно поговорити.

- Ні, - негайно відрізала я, можливо, надмірно різко та квапливо. - У Северського було достатньо можливостей, щоб виправити свої помилки, у нього було все, крім головного - бажання це зробити.

- Добре, - зітхнула моя знайома, - тільки тобі вирішувати, як вчинити, дівчинко. Не буду більше порушувати цю тему, вибач. Просто, дуже хотілося, щоб ти була щаслива.

- Я розумію, Світлано Олегівно, і вам нема за що перепрошувати.

- Я відвідаю вас із Любою за кілька тижнів, без тебе у квартирі стало порожньо, ніби у склепі.

- З нетерпінням чекатиму і бережіть себе.

- І ти себе. Уже сумую.

Я втомлено опустилася на край дивана і, важко зітхнувши, втупилася у вікно, де, як і раніше, продовжував сипати сніжок. Для морозів було ще рано і пухнасті пластівці танули, недовго залишаючись лежати на землі. Як же боляче було від усього почутого. Так, він і шукав мене, але тільки тому, що вважав, що я при надії. Занадто пізно. Він невиправно запізнився, більше немає дитини й нам нема про що з ним говорити. Я не бачила ні сенсу, ні бажання це робити. Чи любила я ще Дана? Кохала. Не дивлячись на весь біль, який він заподіяв мені, на розчарування, на розбите серце, не дивлячись ні на що. Є люди, які закохуються і навіть одружуються кілька разів у житті. А я, мабуть, була однолюбкою. Який шанс я могла надати Дану? Напевно, той, що дасть йому ще одну можливість виваляти мене в болоті, звинувативши в сексуальному зв'язку із Чорним та шпигунстві для нього та ще раз нагадати мені, яка я акторка, що зображує кохання із однією лише метою - втертися до Северського в довіру і викрасти для Кречетова якісь папери, про які я, як то кажуть, ні сном ні духом не знала. Чи може подарувати йому чудовий шанс закріпитися в думці, що я корислива брехуха, яка вигадала історію про вагітність, щоб знову почати плести павутину інтриг? Дан тільки зміцнитися в цій думці, варто йому поглянути на мій плоский живіт. Я ніколи не була потрібна йому, погрався - і поїхав до нареченої. Як би мені хотілося назавжди забути про все, залишити спогади та почуття там, де їм і належить бути - в минулому. Ні, не треба мені жодних стосунків, я сита ними по горло. Не хочу нічого і нікого.

"Брешеш... - відразу прошепотіла мені вперта свідомість, - ти завжди хотіла Дана. Завжди, з тієї самої хвилини, коли ваші очі вперше зустрілися".

- Ці бажання тепер не мають жодного значення, - пробурмотіла я сама до себе.