Глава 3

Ти тепер вільна від побачень
І сліз подвійно
Ти тепер вільна, він шукає
Та все рівно

ОЧІ В ОЧІ - "Не твоя"

Андріана

- Я слухаю, - від хвилювання мій голос тремтів.

- Бачу маленькі вперті жінки не поспішають відповідати старим знайомим, - втомлений голос Кирила змусив серце вистрибнути на дискотеку.

- Ангел! - радісно скрикнула я та розсміялася. - Коли це ти встиг постаріти?

Думаю щасливий вереск чув увесь багатоповерховий будинок, мене буквально накрило карколомною хвилею, я стрибала, як божевільна, з ризиком провалитися поверхом нижче.

- Тихо, тихо, не хочу бути глухим лікарем, - я розчула посмішку в його інтонаціях. - Як ти, Андріано, сподіваюся, у тебе все добре?

- Якщо не брати до уваги того, що ледь не збожеволіла від страху, коли півтора місяця від тебе ні слуху, ні духу не було, то так, можна вважати, що усе добре. Хіба так можна, Кириле? Чого я тільки собі не придумала... - згадавши всі свої тривоги, схлипнула.

- Мені приємно чути, що ти хвилювалася за мене. Вибач, я справді не міг зателефонувати раніше, - м'який голос розвіював хвилювання, - якби була нагода, думаєш, став би тебе мучити незнанням?

- Думаю, ні, але куди ти зник, Ангеле? Чому звільнився, щось сталося, це через мене? - я сипала запитаннями, бажаючи отримати відповіді одразу й на все.

- Ого, ось це натиск! - розсміявся мій друг. - Ти нетерпляче дівчисько?

- Розповідай, - зажадала я.

Кирило чомусь замовк, але потім відповів:

- Не через тебе. Пам'ятаєш, я говорив, що збираюся до Америки?

- Пам'ятаю, звісно, але ти думав їхати наступного року?

Знову в розмові знову утворилася невелика затримка, я насторожилася, схоже, він приховує щось від мене.

- Довелося поїхати раніше, тепер я в Лос-Анжелесі, пройшов співбесіду та вже працюю, - відповів хлопець.

- Вітаю. Ти не відповів, чи все в тебе добре? - завмерла, чекаючи відповіді.

Усе ще не вірилося, що я розмовляю з хлопцем, про життя якого сильно побоювалася всі останні тижні.

- У мене все чудово, робота - дім, дім - робота. Ось тепер зможу виходити на зв'язок із тобою. Може за цей час передумала та погодишся перебратися до мене?

Тепер прийшла моя черга мовчати. Можливо, Кирило правий і потрібно виїхати з країни, Чорний навряд чи зможе там мене відшукати. Не перериє ж він усю земну кулю? Згадала теплі карі очі Ангела, як він дивився на мене з ніжністю, навіть трепетом, як дбайливо торкався... Але ж якщо я приїду, то дам йому надію на продовження нашої історії. Чоловік чекав на мене, як на свою дівчину, заміж гукав, а я не хотіла жодних стосунків, ні з ким. Можливо коли-небудь... Тільки це буде не Кирило, безумовно я люблю його та дуже ціную, але як близького друга, не більше. Послужлива пам'ять раптом підкинула образ іншого чоловіка, високого, чорнявого, з очима кольору грозового неба, сірими, бунтівними... Серце боляче смикнулося в грудях і скажено застукало.

- Андріано? - витягнув мене зі спогадів голос у телефоні.

- Я не передумала, Ангеле, - струснула головою, відганяючи спогади, - але все одно безмежно вдячна тобі.

- Гаразд, - зітхнув хлопець із гіркою ноткою жалю і тепер уже сам завалив мене запитаннями. - Як рука і що сказали лікарі, яке лікування призначили?

Голос Кирила був напружений, він хвилювався, очікуючи відповідей.

- Лікарі дуже задоволені результатами, хвалили твої золоті руки, я проходжу реабілітацію. Спасибі тобі за все, ти зберіг моє майбутнє і життя. Я не забуду, що ти зробив для мене, - щиро подякувала своєму рятівнику.

- Ти щаслива, спокійна і це головне, я радий, Андріано. Дотримуйся всіх вказівок, обережно виконуй вправи.

- Так і роблю, - бадьоро відповіла хлопцеві.

- Не сумнівався, ти міцна дівчинка. Як облаштувалася? Усе тихо? - знову напруга в голосі.

- Не турбуйся, все складається краще не придумаєш. Настина тітка просто скарб, а містечко тут невелике й тихе, - запевнила я хлопця, - майже ніде не буваю, мене годує ноутбук.

- Дуже добре, але я хотів попередити тебе, Андріано, будь уважною та обережною. Я хочу, щоб ти знала, Кречетов шукає тебе і він не заспокоїться, - голос Кирила став суворим і навіть холодним. - Шукає з несамовитістю скаженого пса.

- Я маю ще щось знати? - чекала відповіді, але хлопець мовчав.

- Ні, - нарешті відповів він, - тільки те, що я вже сказав, стережися, Кречетов страшна особа.

- Чи мені не знати, - прошепотіла в телефон, - але тобі нема чого тривожитися, я не висовуюся. До того ж, у Чорного немає зачіпок, де мене шукати. Тож твої побоювання марні.

Я судомно видихнула та витерла об джинси раптом спітнілі долоні.

- Дуже сподіваюся, але все ж - будь обережна.

- Звичайно, не сумнівайся.

- Я ніколи в тобі не сумнівався, Андріано, - тепло в чоловічому голосі зігріло краще за літнє сонечко. - Добре, поговоримо іншим разом, у мене операція за пів години, треба підготуватися. Я передзвоню, - здавалося Кирило трохи заспокоївся. - Обіймаю тебе, до наступного дзвінка.

- Дзвони, буду чекати й завжди рада тобі.

Поклавши на стіл мобільний, я ненадовго задумалася, внутрішнє відчуття підказувало, що Ангел щось замовчує та приховує від мене. Але я була настільки рада дізнатися, що він живий і, начебто, здоровий, що без упину посміхалася. Такою щасливою і застала мене Світлана Олегівна, яка повернулася з роботи.

- Добрий вечір, дівчинко, - вона здивовано підняла брови. - Уперше бачу тебе такою радісною, зізнаюся, мене це дуже втішає. Хороші новини?

Жінка широко посміхнулася та дбайливо прибрала пасмо волосся, що впало мені на лоб, у карих очах промайнула іскра ніжності.

- Новини просто прекрасні, - відповіла я весело.

- Нехай тепер так буде завжди! І тобі дуже личить усмішка.

- Дякую. Ви з роботи, втомилися і не їли, ходімо вечеряти, там і побалакаємо. До речі,сьогодні в нас лінива лазанья.