Життя перевертається догори дриґом

Коли Алан відсунув зарості ожини, Зореслава здивовано зойкнула. Її очам відкрилася невелика галявина, яка майже повністю почорніла, лише крихітні клаптики землі зберегли свій природний колір.

 - Це не схоже на наслідки пожежі - тихо прошепотіла Зірка.

 - Звісно, адже це наслідки шкоди людей - процідив хлопець крізь зуби.

Дівчина отетеріло зиркнула на нього, минулого разу він поводився більш приязно. Зореслава підійшла до одного з почорнілих дерев та сторожко торкнулася його кори. Воно вмить перетворилося на попіл, а його залишки розвіяв вітер.

 - Що з ним сталося? - налякано спитала Зірка.

 Відповідь Алана була простою:

 - Поки що я не можу відповісти на це питання.

Хлопець обережно присів на живий клаптик землі, а Зореслава вмостилася біля нього. Деякий час вони мовчали, після чого дівчина пригнічено мовила:

 - Дуже шкода, що ми нічим не можемо допомогти цьому місцю.

 - Можемо - Алан поглянув їй в очі й посерйозішав - Ти можеш.

Зореслава здивовано зиркнула на нього, цей хлопець все ж й справді дуже дивний, що вона може зробити для порятунку природи, будучи сама самісінька?

Зірка вирішила залишити його репліку без відповіді, а натомість спитала, вказавши на його браслет:

 - Ти його ніколи не знімаєш, для чого він тобі?

 - Завдяки ньому мене можна вирізнити серед тисячі таких, як я. За допомогою декількох квітів я розумію своє призначення.

Дівчина зосередила свій погляд на гілці почорнілого дерева. Вона не розуміла Алана, але якимось чином досі залишалась тут, слухаючи його.

 - А ти - запитав хлопець, і Зірка різко повернула голову - що тобі допомагає залишатись собою?

Зореславині думки пішли в танок, вона ніколи не міркувала про це так серйозно.

 - Мабуть, моя пам'ять.

Алан ледь помітно кивнув.

 - Тобі не слід ходити сюди приблизно тиждень.

 - Щось не так?

 - Це для твоєї ж безпеки - після цих слів він швидко підвівся та пішов, не залишивши й сліду.

Якийсь час Зірка мовчки сиділа, затамувавши подих, а тоді зрозуміла, що цей нахаба знову покинув її саму й сердито скочила на ноги.

Дівчина достеменно не знала як, але вона дійшла додому без перешкод.

Удома, на диво, тітка зовсім не сварила її, а лише сказала йти лягати спати. Але в ліжку Зореславу охопили роздуми: Алан сказав, що їй не можна ходити до лісу цілісінький тиждень, а це означає, що там щось станеться, аж доки її не буде. Поміркувавши, Зірка вирішила задовольнити свою цікавість та піти туди, куди її кликало серце.