Життя змінюється

Зореслава щодуху мчала стежкою, що вела до будинку. Вона зовсім забула про прохання тітки вчасно вимкнути плиту, тож їй лишалось сподіватись, що вона не спалить володіння родички.

Вже пройшов тиждень відтоді, як дівчина побувала в лісі. Голоси, на диво, зникли, ніби їх і не було. Але чомусь Зірка відчувала дивний смуток, їй дуже хотілося знову піти туди, відчути подих вітру, тихе шепотіння трави та листя дерев.

Зореслава зітхнула, через місяць почнеться навчання, тож тітка Клара, як завжди, відправить її в інтернат аж до зимових канікул, тому нагоди піти до чарівного місця довго не випадатиме нагоди.

Зірка трохи постояла, перебуваючи в роздумах, а тоді побігла навпростець до лісу. Під ногами приємно прогинався вологий ґрунт, а пташки влаштували справжній хор у верховітті дерев. Десь недалеко текла невелика річка, і навіть хмари тут здавалися красивішими, а небо - яснішим.

Зореслава вже не мала страху перед цим місцем, тож ходила так вільно, ніби сама є частиною лісу. Зірка зупинилася, коли помітила за деревом чийсь силует. Підійшовши ближче, дівчина побачила Алана.

 - Ти знову тут? - здивовано запитала Зореслава.

Хлопець лише поблажливо всміхнувся й мовив:

 - Ходімо зі мною, я дещо тобі покажу - і, не чекаючи згоди, схопив Зірку за руку й потягнув за собою.

Не встигла дівчина й слово сказати, як вони вже стояли біля річки, яку вона чула раніше.

 - Тут треба йти дуже обережно - попередив Алан і перший ступив на плаский камінь, що виднівся з води.

 - Куди ми взагалі йдемо? - Роздратовано запитала Зореслава, плентаючись слідом.

 - Побачиш - кинув хлопець через плече, не звертаючи уваги на її марні спроби втримати рівновагу.

Зірка встигла лише перелякано крикнути: "Алан" -, коли вона послизнулася та опинилася по пояс у воді.

Хлопець зреагував на диво швидко. Мить, і він уже тягне її на протилежний берег. Віддихавшись, Алан гнівно накинувся на неї:

 - Я ж сказав, що тут треба бути обережною!

 - Я і була обережною, це ти вчасно не допоміг мені! - з усіх сил захищалася Зореслава.

 - Так, це я винен - швидко погодився хлопець, чого Зірка аж ніяк від нього не очікувала.

 - А тепер ходімо, не дарма ж ти змокла до нитки - та по- дружньому простягув руку, допомагаючи підвестися.

Іти довелося не довго, за декілька хвилин Алан зупинився біля величезного куща ожини й тихо мовив:

 - Зараз ти побачиш те, чого не видно іншим людям, те, що знаходиться за завісою лісу - після цих слів він глибоко вдихнув й відсунув зарості ожини...