Життя змінюється, але зовсім трохи

Зореслава роздратовано продиралася крізь зарості кущів і вже вкотре проклинала думку піти в цей ліс. Вона втекла, коли тітка пішла у магазин і планувала повернутися через годину. Зірка зрозуміла, що загубилася, коли пройшла вже чималу відстань.

Ще трохи пройшовши, дівчина спинилась. У цій частині лісу повітря відчувалось по-іншому, а вітер ніби ставав слабшим. Зореслава озирнулася навкруги, чомусь тут вона відчувала страх, який не могла нічим пояснити.

Зірка перелякано здригнулася, коли почула тріск сухої гілки. Обернувшись, вона побачила хлопця приблизно свого віку. Незваний гість стояв і... нахабно посміхався.

Якусь мить вони мовчки дивилися одне на одного. Дівчина помітила на його руці браслет з квітів і подумки розсміялася. Першим тишу порушив хлопець:                      

 - Не думав, що ти така ляклива.

 - Ти мене навіть не знаєш! - сердито відрубала Зореслава.

 - Згоден, ми ще не знайомі, але це можна виправити - сказавши це, він миролюбно простягнув руку.

Зореслава підозріло потиснула її і з недовірою глипнула на нього. Як виявилося згодом, незнайомця звати Алан, а неподалік за лісом й справді розташоване невеличке містечко.

 - Але як тоді я могла чути ті голоси з такої великої відстані - вголос роздумувала дівчина.

Почувши це, Алан радісно засміявся, а коли помітив, що Зірка за ним пильно спостерігає, набув серйозного виразу обличчя.

Після невеликої паузи, хлопець все ж обережно запитав:

 - То що ти робиш тут, у лісі, так далеко від цивілізації?

Зореславі було соромно визнавати, що вона загубилася, але Зірка вирішила сказати правду.

Алан терпляче вислухав її, а потім відвернувся, щоб іти.

 - Гей, стривай! - гукнула дівчина - Невже ти не збираєшся показати мені дорогу додому?

Незнайомець спокійнісінько мовив:

 - Ти вже вдома - та зник між заростями ожини.

"От дивак" - невдоволено подумала Зореслава, а коли обернулася, побачила будинок своєї тітки.

  - Що за... - тільки й встигла сказати Зірка, а потім чимдуж помчала додому.

Згодом від тітки дівчина отримала на горіхи за своє несподіване зникнення та невиконану роботу.

Вже вмостившись у ліжку Зореслава подумала: "Той хлопець, Алан, такий дивний, а його браслет іще дивніший. А ті голоси... Я певна, що вони лунали з лісу, але там ніхто не живе. Цей ліс дуже таємниче місце... Я обов'язково розгадаю його таємницю!"