Житя змінюється, але це ще не точно

Зореслава боязко прибрала палицею павука, що нахабно сидів на коробці від взуття. Тітка все ж відпрвила її на горище, хоча й знала, як племінницю лякали павуки, якими тут аж кишіло.

Зірка відкрила крихітне віконце та з полегшенням вдихнула свіже повітря, а потім роззирнулася навкруги. Їх будинок був дуже маленький та непримітний. Його оточував крихітний город та хвороблива яблунька. Ген далі тягнулося поле, а за ним ріс могутній ліс.

Тітка Клара весь час казала остерігатися того лісу та навіть близько до нього не наближатися, хоча Зореслава не надто вірила її казкам про вовкулак та мавок. Ліс, навпаки, зачаровував своєю красою та величчю.

Дівчина вже хотіла зачинити вікно та взятися до роботи, аж раптом почула тихий голос, хоча озирнувшись, нікого не побачила. "Мабуть, почулося" заспокоїла себе Зірка, але зову почула голос, і зрозуміла, що їх декілька. Вони лунали з глибини лісу та, здавалося, кликали її. Якусь хвилю Зореслава намагалася розчути слова, але це виявилося марно.

Вже лежачи у ліжку дівчина подумала: "А що як піти наперекір тітці та піти у той ліс? Там, мабуть, є й інше село, куди родичка мене не хоче пускати, бо боїться, що я тільки й буду гуляти з іншими дітьми і нічого не робитиму. Людей, які живуть у лісі дуже багато, інакше, звідки могли линути ті голоси? Завтра по обіді піду туди й все з'ясую". 

З цією думкою Зореслава поринула у свої неспокійні сни.