Пролог

Повітря в кімнаті здавалося густим і нерухомим, наче застигла смола. Анікель стояла біля вікна, притиснувши долоні до холодного скла, яке ще зберігало відгомін денної турецької спеки. За вікном догорав Стамбул — вогні Босфору миготіли, як розсипані діаманти, але для неї вони тепер виглядали лише як іскри далекого, недосяжного світу.

Позаду почулося тихе клацання. Звук, який колись обіцяв безпеку, тепер змушував її серце стиснутися в крижаний вузол.

Двері зачинилися.

Вона не оберталася, але відчувала його присутність шкірою. Емір не поспішав. Його кроки були важкими, впевненими — так крокує господар по своїх володіннях. Архітектор, який спроектував цей будинок як шедевр, а перетворив його на фортецю.

— Ти знову не вечеряла, — голос Еміра пролунав низько, майже ніжно, але в цій ніжності ховалася сталь. — Я ж казав тобі, Анікель: твоя слабкість мене засмучує. А я не люблю бути засмученим.

Він підійшов впритул. Вона відчула запах його дорогого парфуму — суміш сандалу та тютюну, запах, який раніше був для неї ароматом натхнення, а тепер пахнув пасткою. Його велика рука лягла їй на плече, і Анікель мимоволі здригнулася.

— Чому ти тремтиш? — він нахилився до її вуха, торкаючись губами волосся. Його карі очі в нічному світлі здавалися майже чорними. — Ти вдома. Зі мною. Тут тебе ніхто не знайде і ніхто не забере. Хіба це не те, про що ти писала у своїх книгах? Велика любов, що поглинає все навколо?

Анікель заплющила очі, намагаючись не заплакати. Вона згадала свої перші дні в Туреччині. Свою ненависть до цього владного чоловіка, яка так швидко і підступно переросла в пристрасть. Вона сама віддала йому ключі від своєї душі, не знаючи, що він замінить замки.

— Я просто хочу дописати главу, Еміре... — прошепотіла вона, дивлячись на закритий ноутбук на столі.

— Книги почекають, — він м'яко, але непохитно розвернув її до себе, змушуючи дивитися в очі. — Тепер твоя єдина історія — це я.

Анікель дивилася на нього, на чоловіка, якого вона колись вважала своїм порятунком, і розуміла: найстрашніші чудовиська не живуть під ліжком. Вони дарують квіти, будують замки й зачиняють за собою двері.