Глава 33

Наступного дня прибув Остіс і ще кілька чоловіків, що теж проживали у Бартурі. І так кожен день прибувало все більше союзників Аліксена, допоки сам генерал не приїхав сюди.

Усі зібрались у наметі Сааля, стали довкола великого столу, вкритого різними мапами та записками. Торіан вийшов вперед, його голос впевнено прозвучав над головами всіх присутніх:

– Панове, я вдячний вам за те, що ви прибули сюди і готові працювати на благо нашого королівства. Настав час діяти. Король та його Рада знову знайшли спосіб втягнути наш багатостраждальний народ у свою криваву гру. Цього разу їх ціллю буде Дарренберг. Уже через два місяці Вельмар планує одружитись із їхньою принцесою, отримавши владу над їх королівством, а потім повністю поглинувши його. Звісно, його імперські амбіції знову вимагатимуть жертв з нашої сторони, як і з цією безглуздою загарбницькою війною проти Ґвінне, тому нам треба поквапитись, поки він не почав втілювати свій план у життя.

– То що пропонуєте, Ваша Високосте? – Алік сперся руками до столу.

Торіан виклав свій план.

Крок перший – посіяти смуту серед людей. Це не складно, адже немає жодного задоволеного селянина чи міщанина, що б не волів спалити королівський замок до тла. Багатьох повстанців відправили у великі міста. Там вони мають розповсюджувати бунтівні настрої, знаходити однодумців. Деяких з тих, хто готовий служити спільній справі відправляли сюди, вчитись битись. Майже всі польові армії зараз на фронті, але в столиці досі є елітна королівська дивізія – відомі «Королівські пси» – та одна армія, а ще міська та королівська варта. Усі – справжні головорізи. Коли вони почнуть перемелювати селян, інші просто втечуть. Тому треба, аби ця задача не була такою легкою.

За цим якраз іде другий крок – армія. Аліксен повинен повернутись на фронт, зібрати своїх вірних солдат і рушити на столицю. Вони будуть іти в першій лінії, намагаючись зберегти бунтівникам життя. Але генерал має почати похід так, аби прибути до столиці якраз у день «Ікс», щоб чутка про дезертирство близько сотні тисяч солдат – вони сподіваються на те, що більшість підтримає свого головнокомандувача – дійшла до столиці вже після того, як вона буде захоплена.

Доповнення до другого кроку це те, що союзники Аліксена повинні зібрати підвладних їм людей, навчити їх і в правильний час вони повинні бути готовими до бою.

Третім кроком є подвоєння виробництва зброї. Так само, як лікар Ольт Ерго вчить повстанців медицині вже близько тижня, так і тутешні ковалі вчать деяких міцних статурою чоловіків кувати зброю, робити луки, арбалети та стріли до них. На жаль, вони не можуть виробляти вогнепальну зброю, але люди Сааля можуть її красти. Так само, як й інші види озброєнь.

Четвертий і останній крок – наступ. За тиждень до кінця липня всі повстанські загони повинні бути вже на підступах до столиці. Вони мають чекати останньої неділі місяця, саме тоді вони вирушать валити диктаторський режим. Поки буде йти боротьба проти елітних військ божевільного монарха, група з кількох людей таємними ходами вирушить до замку. Там вони розділяться: одна частина піде звільняти людей з темниці, вони теж стануть у пригоді, інша частина піде розчищати дорогу Торіану.

У фіналі піде брат на брата. Звісно, що ерцгерцог не збирається битись проти нього чесно, бо яким би він вправним і непереможним не був, Вельмар усе одно сильніше, він завжди перемагав. Ні в кого немає шансів проти нього один на один. Але навіть так, Торіан кожного дня наполегливо тренувався, з ранку до вечора.

Ессі, аби не нудьгувати, знову працювала на кухні. Хотіла бути корисною. У перервах ходила на уроки Ольта, аби теж мати змогу надати першу допомогу, коли буде така необхідність.

Поки дівчина мішала тісто на хліб, рибалки знову притягнули рибу, від постійного запаху якої вже нудило. От зараз найсильніше. Ессі зупинилась і сперлась до стільниці руками, прикривши очі і намагаючись вгамувати нудоту.

– З тобою все гаразд, любонько? – до неї підійшла Маріжка і поклала долоню їй на спину.

– Так, усе добре. Просто цього запаху за останні дні трохи забагато, – вона змахнула рукою в сторону відра, в якому хлюпались сріблисті хвости. – Підміните мене? Хочу подихати свіжим повітрям.

– Так, звичайно, – Ессі швидко пройшла повз інших кухарок на вихід, а Маріжка супроводила її дивним поглядом і прийнялась до роботи.

На обід була вкотре уха. У резиденції на всіх місця не було, тому їдальня, як завжди, знаходилась під накриттям надворі. Після роздачі Маріжка сперлась на дерев’яний стіл і спостерігала за тим, як обідають люди. Особливо її цікавила Ессі. Вони сиділи разом з Торіаном і мило про щось щебетали. Ерцгерцог пообідав досить швидко, чмокнув дівчину в лоба і побіг далі займатись своїми справами. А от білявка, зробивши кілька спроб запихнути в себе юшку, відставила тарілку і повільно длубала булку. Їдальня вже майже спустіла, тому кухарка відірвалась від споглядання дівчини і підійшла до неї, сівши за стіл поруч.

– Не сподобалась юшка? – жінка кивнула в сторону охолонувшої їжі.

– Ні, ви що! Усе добре, просто схоже, що мені вже набридло її день у день їсти, – дівчина ніяково відвела очі. – Ви певно думаєте, що я розбещена леді, – сумно всміхнулась білявка.

– Ні, любонько, у мене трохи інші думки щодо цього, – Ессі глянула на неї і запитально схилила голову на бік. Жінка обережно почала випитувати дівчину далі: – Тебе лише від риби нудить? Чи давно це в тебе?