ІІ

6:9

На користь Торіана.

Зараз він збирав карти з полотна, хитро зиркаючи на Ессі.

– І яке ж твоє бажання? – їй було і цікаво і страшно одночасно. Але це був такий солодкий страх, від якого під шкірою бігали приємні мурашки.

Торі не спішив відповідати, зберігаючи інтригу. Повільно склав карти у футляр. Вперся рукою в землю, нахилившись до своєї дружини і дуже хитро посміхаючись.

– Поцілуй мене, – спокусливо сказав він і їх очі одночасно стрибнули до вуст одне одного.

– Але ж не обов’язково на це витрачати своє бажання. Якби ти просто попросив, я б це зробила, – її голос ставав тихішим.

– Я знаю. Але інших бажань у мене зараз немає... – дівчина всміхнулась і ніжно припала до його гарячих губ. Насилу зупинившись, пара просто обійнявшись лягла і почала розглядати хмари, що повільно плавали над ними.

Естесі було так затишно в нього на плечі, що вона ледь не заснула. Але чоловік зарухався і сів, тому їй довелось невдоволено наслідувати його приклад.

– Я знаю, що десь тут колись було озеро, можемо прогулятись і туди.

– Давай, – вони піднялись на ноги і Ессі хотіла допомогти чоловікові скласти речі.

– Ні, я сам. Не турбуйся, краще відпочивай.

Вона стисла плечима і пішла збирати собі букет з польових квітів. Збирала не дуже багато, аби було зручно з ними носитись. Повернулась до Торі, який уже все прибрав. Він підійшов до дівчини, аби допомогти їй залізти на коня, але спочатку взяв одну з квіток і прикрасив нею біляве волосся своєї красуні-дружини. Блакитні пелюстки пасували її темно-синім очам, які вона зараз сором’язливо відвела, ховаючи усмішку, а чоловік ніжно провів пальцями по її щоці, опускаючи руку.

– Ти така вродлива, – видихнув він, від чого серце дівчини затріпотіло у грудях і ланіти вкрились рум’янцем.

Допомігши білявці, чоловік застрибнув на свого коня і повів далі галявиною, потім лісом і, може через хвилин двадцять, вони опинились на березі кришталево чистого озера. Вода казково переливалась під променями сонця, що проглядали сюди крізь густі крони високих сосен.

Спішившись, вони підійшли ближче. Торіан присів і поводив рукою по воді.

– Дивно. Тепла.

– І справді, – Ессі присіла поруч.

– Може... хочеш поплавати? – спокуслива пропозиція, але...

– Ні. А якщо хтось побачить? – білявка навіть пройшлась очима по колу, виглядаючи тих, хто може ходити поміж дерев і спостерігати за ними.

– Тут нікого немає. Вони полюють далеко звідси, тому тут лише ми вдвох.

– Але в нас немає ні рушників, ні купального одягу, – резонно.

– Замість рушників – полотно. І я не думаю, що нам потрібен одяг...

«От же бісів звабник», – промайнула в голові дівчини думка, а за нею хотіла пролізти ще одна про те, що це погана ідея і така поведінка не личить леді. Але ця дурниця була відкинута бунтарським бажанням спробувати.

Дівчина лукаво всміхнулась, Торіан зрозумів, що це знак згоди, випрямився і почав стягувати з себе одяг. Ессі не відставала, але на секунду зависла, розглядаючи міцну статуру свого чоловіка, що помалу відкривалась все більше і більше. Важко ковтнувши в’язку слину, вона першою змогла позбутись своєї чудової сукні та іншого, аби одразу вбігти у воду, ховаючись.

Вона пошкодувала про це, бо одразу стало неймовірно холодно, ледь зуби не клацали. Дівчина обхопила себе руками і почала тупцяти ногами по слизькому дну, аби швидше звикнути.

Прибіг Торіан, увесь вкритий сирітками, як і білявка. Він обійняв її, і вони почали звикати і зігріватись, вгамовуючи тремтіння та важко дихаючи.

Повністю оговтавшись, Ессі різко відштовхнулась від брюнета і відплила від нього на кілька метрів. Глянула на його ошелешене обличчя, ледь стримуючи посмішку.

– Ви мене провокуєте, міледі? – він почав потихеньку підпливати до дівчини, а вона навпаки віддалялась.

– Саме так, мілорде. Це вам помста.

– Цікаво за що? – відстань між ними скорочувалась, поки не стала меншою за витягнуту руку.

– За те, що дражнили мене тоді на галявині, Ваша Високосте. Хіба не пам’ятаєте? – він взяв її за руку і притягнув до себе, розбризкуючи воду.

– Ні. Нагадаєте? – голос став звабливо тихим та хриплим, очі не відривались від блідих вуст дівчини. Чоловік нависнув над нею, відчув, як її шкіра вкотре вкрилась мурашками під його пальцями і глянув нижче.

Пара не повністю була у воді, тому Торіан взяв ту блакитну квітку, що досі була в її зачісці і ніжними пелюстками провів по її привідкритих вустах, далі по вологій шиї, твердому кінчику перса, жадібно проводячи рослину очима. Естеса провела холодною рукою по його передпліччі вверх до шиї, притягнула до себе і пристрасно, спрагло накрила його вуста своїми.

Він притиснув її до себе ще міцніше, досліджуючи її тіло руками так, ніби робив це вперше. Потім почав це робити губами, смакуючи сіль на її шкірі, точно повторюючи шлях квітки.

– Яка ж ти солодка...