ІІ

Ці дні були каторгою.

Пара майже не виходила з покоїв. Тут вони і працювали, і їли, і відпочивали. Але це було б не так трагічно, якби Торіан несподівано не вирішив увімкнути режим тотального зваблення.

Жодного від нього порятунку не було. То за руку візьме і сидить так ледь не годинами, ніжно погладжуючи пальці. То просто пройде повз і проведе рукою по плечі. Може приобійняти за талію. А ночі то взагалі окрема тема.

Має погану звичку – постійно вимальовує лише йому відомі візерунки на її плечі, чи спині, чи талії. А ті «намальовані» лінії аж горять, розповсюджуючи тепло усім тілом.

Ще знайшов моду без сорочки ходити перед сном, а потім її не повністю застібати, демонструючи свої м’язи.

Хитрий такий – бачить же, що їй подобається і ніби знущається (не ніби, а насправді). Кілька разів Ессі думала, що вже визнає поразку і піддасться почуттям і Торіану. Але намагалась досі себе контролювати з останніх сил. А так же їй хотілось торкнутись його, провести рукою по його ніжній гарячій шкірі, зарити руку в його темне м’яке волосся, відчути, які можуть бути його поцілунки.

Погані сни відійшли, але на їх місце прийшли дещо інші «кошмари», від яких білявку щораз кидало в жар.

Але були і гарні новини. Рана почала знову швидко загоюватись. Ессі навіть може тепер спати на лівому, улюбленому, боці. Проте, цього вона собі більше дозволити не могла, після того, як Торіан ніжно обійняв її ззаду, притискаючись, зігріваючи всім тілом і лоскочучи її шию своїм подихом. Долаючи непристойні думки і бажання, вона ледь змогла поринути в сон. Перевернутись не сміла, бо не стрималась би. Та і варто зізнатись, що це було до біса приємно.

Пізній вечір. Естеса заснула на балконі у кріслі із книжкою в руках. Поруч у кошику з подушкою спала Соня. Туди вийшов Торіан, поглянув на свою дружину, усміхнувся. Підійшов ззаду крісла і поклав руки на її тендітні плечі, легенько розминаючи їх. Ессі прокинулась і, позіхаючи, потягнулась.

Торі обігнув крісло і присів навпроти неї, узявши за руку. Ерцгерцогиня роззирнулася навколо.

– Ох, щось я задрімала. Котра година?

– Вже дев’ята, – чоловік усміхнувся, а Ессі від здивування розширила очі. Ніби ж тільки сьома була. – Може сходимо прогуляємось у саду?

Естеса глянула в сторону саду, де якраз запалювали ліхтарі. Чудова погода, прекрасний сад, приємна компанія...

– Чому б ні, – вона усміхнулась. Білявка відклала книгу на бильце і встала, одразу опинившись у дужих руках чоловіка. Серце затріпотіло в грудях, дихання збилось, щойно їх погляди переплелись. Дівчина зараз тонула в його очах заштрихованих ніжністю і бажанням.

Одна рука лежала на її тонкій талії, інша ковзнула по плечі вверх до шиї, залишаючи по собі слід з іскорок. Всього мить і він притягнув її ближче і впився в її солодкі вуста. Її тілом пройшла хвиля жару і осіла в області живота та грудей. Шкіра вкрилась сиротами. Усі думки миттєво щезли, у голові лише дурман. Спочатку його губи м’яко ковзали по її, але потім поцілунок почав ставати вимогливішим та пристраснішим, ніби Торіан пив і не міг напитись.

Він так цього чекав. Зараз врешті не втримався і наважився на цей безумний крок. Сподівався лише, що дівчина не відштовхне його знову. І її реакція принесла йому більше задоволення, ніж сам поцілунок. Коли вона, замість того, щоб відштовхнути, втекти чи дати ляпаса, притислась до нього сильніше, вчепилась у плечі, так же наполегливо відповідала на поцілунок, Торіан зрозумів, що переміг у грі, яку нещодавно затіяв.

Коли вже від нестачі повітря перед очима замерехтіли мушки, їм довелося зупинитись.

Торіан притулився чолом до чола і лоскотно провів кінчиком носа по її. Їхні вуста пекли вогнем, Ессі досі ніби відчувала його губи на своїх.

Вгамувавши серцебиття і внутрішнє збуджене тремтіння, Естеса відкрила очі, аби знову зустрітись поглядом із його кавовими очима. Торіан же усміхався, на що щасливою сором’язливою посмішкою відповіла дівчина.

Магнетичний погляд чоловіка ковзнув униз, звабливо затримавшись на розчервонілих і розпухлих вустах. Він знову подався вперед і лишень легенько торкнувся її губ своїми.

Тук-тук-тук.

Ессі зітхнула від того, що чоловікові довелось зупинитись. Вона з цим була не згодна.

«Нічого страшного, почекають», – подумала вона.

Дівчина встала навшпиньки, різко притягнула брюнета до себе за комір його чорного камзолу і їх вуста сплелись у новому ніжному поцілунку. Рука зарилась в його волосся і вона поглибила поцілунок, зводячи чоловіка з розуму.

Тук-тук-тук – почулось настирливе.

«Та що б вас біс схопив!» – зараз їх думки повністю співпадали.

– Доведеться перерватись, – зітхнув чоловік їй в губи, – ненадовго, – хитро усміхнувся Торіан і пішов зустрічати незваних гостей. Ессі попленталась за ним, на її обличчі зрадливо виступила дурнувата усмішка, яку неможливо було приховати.

Настирним гостем був пан Вінс Гелісе. Виглядав досить занепокоєно, чим стер ту посмішку з обличчя ерцгерцогині.

– Щось сталось? – запросив Торіан свого друга до вітальні, всадив його у крісло біля столу і сам сів навпроти. Ессі стала по праве плече свого чоловіка, спостерігаючи за шпигуном.