ІІ

Пройшло близько двох тижнів з тих пір, як вона отримала поранення. Вчора зняли шви і сьогодні її вже мають перевезти додому.

Проте зараз Ессі воліла б ХОЧ ТРОХИ виспатись. Бо кошмари ставали все кривавішими, жорстокішими. Заснути після них було все важче. Вдавалось дрімати вдень, але безсонні ночі впливали на її стан, який стрімко погіршувався.

Кілька разів вона попросила того снодійного у лікаря, що він їй раз давав. Але там була якась трава, яку не дозволено було вживати щоночі. А інші снодійні не були досить ефективними, аби спати хоча б п’ять годин.

– Ну що, готова їхати? – дівчина кивнула і підвелась. Їй вже можна було ходити, але не надто довго, аби дарма не витрачати сили. Вона поклала свою ручку на лікоть ерцгерцога і він відвів її до карети. Поруч стояли лікар Аймер Волх та його помічниця пані Ґортольє. Пара подякувала їм за все, що вони зробили і попрощались із ними. А стариганю Волху гріла душу думка про те, що він заслужив їх довіру, але ще більше зігрівали думки про мішечок золота, який лежить у сховку в його кабінеті.

Тепер за Ессі буде спостерігати лікар Ерго, який вже чекав Їх Високостей у кареті. Пану-лікареві довелось перервати свою невчасну відпустку і повернутись назад до палацу. Йому тимчасово виділили покої якраз поруч із кімнатою ерцгерцогині.

Ця, ніби коротка, поїздка тривала вічність. Їхали вони дуже повільно, аби менше хитало. Але менше не хитало, що віддавалось болем у лівому боці. А як же бідну дівчину хилило в сон. І, схоже, він таки переміг, бо прийшла до тями коли її вже ніс на руках Торіан коридорами палацу. Знову ж таки, білявка заснула у теплих обіймах її чоловіка. Зате вона змогла кілька годин відпочити і набратись сил, яких їй дуже не вистачало.

Два дні вона вже тут і все досі не спить. Тепер ще й перед сном вона не менше години лежала і дивилась у розписану фресками стелю. Отже, сон скоротився з чотирьох годин до двох-трьох. Добре, що дрімала вдень, бо напевно вже б і дах поїхав. Може й вже почав.

– Ваша Високосте... Як ви себе почуваєте? – запитав зранку лікар.

– Чудово, пане... – її перервало позіхання.

– Давно у вас безсоння, міледі? – його зеленоокий погляд спонукав до довіри, але Ессі знала, що той одразу все розповість Торіану, тому вона невпевнено похитала головою. Чоловік усміхнувся. – Я вже більше сорока років займаюсь медициною, Ваша Високосте. Від мене таке не приховати. То як давно у вас безсоння?

– Близько двох тижнів, – зітхнула Естеса.

– Ви казали про це пану Волху?

– Так. Він іноді давав мені снодійне. Але воно не призначене для постійного вживання, а слабше не діє.

– Тоді нам треба визначити причину, міледі. Чи впливає на ваш сон біль чи дискомфорт? – білявка заперечно хитнула головою. Чоловік почав вголос перебирати варіанти: – Ліки, які ви вживаєте не повинні були на це вплинути, день у вас проходить за графіком, харчуєтесь добре. Можливо варто частіше бувати на свіжому повітрі і провітрювати кімнату. Можна було б додати фізичної активності, але уже це робити запізно, бо можна дійти крайнього ступеню виснаження. А ще- – хотів продовжити чоловік, та його зупинила Ессі помахом руки.

– Це сни, пане.

– Які саме сни?

– Розумієте, мені довелось... – тяжко було про це казати комусь чужому, – ...мені довелось вбити одного з нападників. Він приходить у снах. Я постійно бачу його смерть. Останнім часом ще й свою і... Торіана.

Він уважно вислухав її і задумався.

– Якщо чесно, з кошмарами я не стикався у своїй практиці. У книжках зазвичай рекомендували звернутись до богів, особливо, Арпеяс. Чи були такі ночі, коли вас не навідували такі сни? – Ессі кивнула. – Чи робили ви щось особливе для цього? – знову кивнула. – Що саме? – у відповідь тиша. – Добре. Тоді можливо варто робити це щодня? Вам необхідний сон. Ваша рана перестала загоюватись. А зараз спробуйте відпочити, міледі.

Чоловік встав, склав свої речі і вклонився юній леді.

– Пане Ерго...

– Так, міледі? – він зупинився у дверях.

– Не кажіть нічого Торіану, будь ласка, – вона благально на нього поглянула. Він підтис сухі зморшкуваті вуста, але кивнув.

Ніч. Ессі лежить і тяжко дихає. Від виснаження вона відчуває слабке тремтіння в усьому тілі. А може то вже від страху. Іноді їй здається, що вона бачить галюцинації. Можливо вона просто спить на ходу і бачить сни наяву. Ніхто не знає. Іноді вона думає, що помирає.

І дівчина здалась.

Зібралась з останніми силами, натягнула дорогий халат поверх нічної сорочки і попленталась в сторону покоїв її чоловіка, хитаючись зі сторону в сторону.

Постукала. Тиша. Схоже вже спить.

Тихенько відчинила двері і прокралась до вітальні. Прокляла ці здоровезні будівлі і їх здоровезні коридори і кімнати. Перетнула першу кімнату і нарешті дісталась спальні. На ліжку лежав чоловік під ковдрою і тихо сопів.

Ессі підійшла і обережно лягла на край. Сон не йшов уже хвилин двадцять, тому білявка наважилась на те, щоб лягти впритул до Торіана, але не так близько аби торкатись до нього.

Сьогодні була повня, тому яскраве місячне світло проникало до кімнати через великі вікна і дозволяло розглядати обличчя чоловіка. Таке вродливе, спокійне. Приємне на дотик... Саме зараз Ессі не втрималась і провела пальцями від скроні і до підборіддя. Потягнулася рукою нижче, але її несподівано перехопили.