ІV

До самого вечора вони обоє спали в палаті. Але Торіан повсякчас прокидався, бо чув, як його дружині сняться кошмари. Кожного разу, як вона починала хникати уві сні, він підходив до неї і заспокійливо гладив по її сплутаному спітнілому білявому волоссю, щось шепочучи.

А сни в неї були жахливі. Їй щоразу снилось те, як вона проштрикує спину тому розбійнику. Її руки та обличчя в крові незнайомця. Щоразу чула його останній видих. Дивилась прямо йому в очі і бачила там лише смерть.

Саме Ессі була тому причиною. Вбила його. Вбила людину.

Чи шкодувала дівчина про це? Ні, вона рятувала себе та свого чоловіка. Чи було це великим потрясінням? Так. Убити людину, будь-яку, для неї було кошмаром. У прямому сенсі.

Ессі прокинулась. Якийсь час вона не могла розплющити очі. Перед ними досі випливали образи тієї бійки і спалахи червоної крові. Нарешті вона почала намагатись відкрити їх, повільно кліпаючи. Повернула обличчя вправо, аби побачити чи там досі є Торіан, але носом тикнула прямо в його ніс.

Виявилось, що йому набридло весь час бігати туди-сюди, тому він обережно ліг поруч, підклав собі руку під голову, а іншу на правицю Естеси, яка відпочивала в неї на животі. Зате це позитивно вплинуло на білявку. Її сон потім був набагато спокійнішим.

Зараз при рівномірних спокійних видихах чоловік лоскотав вуста своєї дружини. А вона лежала і дивилась на нього немов зачарована. Оглядала його завжди трохи насуплені брови, очі в обрамленні пухнастих темних вій, аристократичний ніс... і губи. Завжди такі ніжні, коли він цілує її руки. Чи коли поцілував її на церемонії. Було важко дихати, від дивного почуття у грудях. Хотілось торкнутись його вродливого обличчя, аж руки чесались.

Від таких думок дівчина зашарілась і різко відвернулась, чим, схоже, розбудила свого несподіваного сусіда по ліжку. Він стиснув її ручку і повільно почав кліпати, аби прогнати сон. Зараз вони дивились одне одному в очі, чоловік усміхнувся.

– Добрий ранок, – тихо сказав він. Не доречно, звісно, бо зараз якраз захід сонця був, і тому в кімнаті було приємне помаранчеве освітлення.

– Добрий, – усміхнулась білявка. Торіан почав погладжувати пальцями кісточки її руки, від чого по тілу проходив табун мурашок. А від його погляду... Прямо на її вуста...

Чоловік почав знову наближатись.

– Принеси води, будь ласка, – Ессі злякалась. Цього разу вона не наважилась податись йому на зустріч.

– Так, звичайно, – він кивнув, майстерно приховуючи розчарування. – Може я накажу принести тобі поїсти? Тобі потрібні сили.

– Було б добре, дякую – вдячно всміхнулась дівчина і Торіан вийшов. Дівчина одразу різко закрила обличчя руками, аби остудити гарячі ланіти. Від раптового руху стрельнуло болем у боку. Вона припідняла ковдру, аби оцінити свій стан.

Корсету вже не було, його тоді нарешті зняли при перев’язці. Залишилась лише скривавлена і порізана нижня сорочка, поверх перев’язана бинтами. Кров з рани майже не просочилась, тому на ньому була лише малесенька плямка. Цікаво було глянути і на сам поріз, і, можливо, потім їй вдасться підглянути, при наступній перев’язці. Хоча може й не варто. Після того, як вона побачила рани на тілах розбійників-розвідників, їй може стати зле і від вигляду її поранення.

Повернувся Торіан і допоміг білявці втамувати спрагу.

– Лікар сказав тобі треба багато пити, – він поставив порожню склянку і скляний глечик з водою. – Зараз принесуть щось поїсти. Давай я допоможу тобі сісти.

Естеса кивнула і Торіан взяв ще одну подушку зі свого ліжка, обидві трохи підсунув до узголів’я і максимально обережно почав допомагати своїй дружині прийняти напівсидяче положення.

Після цих пекельно болючих маніпуляцій Ессі вирішила подивитись чи все гаразд із раною. Чисто. Нової крові нема.

До кімнати зайшла жіночка, пхаючи поперед себе столик на колесах із підносом на ньому. За нею зайшов Аймер Волх.

– Як почуваєтесь, Ваша Високосте? – він став навпроти ліжка і склав руки за спиною.

– Ніби нормально, як для пораненої, – усміхнулась йому дівчина.

– Це чудово, – старий відповів на її усмішку і вказав рукою на стіну, де звисала мотузка для виклику прислуги, – поруч із вами ви можете побачити дзвіночок. Ним ви можете викликати до себе мою помічницю, пані Гортольє, – жінка вклонилась. – Сьогодні буде ще одна перев’язка, після того, як ви повечеряєте. Перев’язки будуть двічі на день. На жаль, поки вам доведеться притримуватись дієти деякий час, аби максимально швидко відновитись. Про це потурбуються пані Гортольє та моя кухарка. А зараз пані Гортольє допоможе вам поїсти, міледі.

– У цьому немає потреби, я їй допоможу, – озвався Торіан.

– Як накажете, Ваша Високосте. Смачного, – вклонився пан Аймер і разом із помічницею залишили їх знову вдвох.

– Я думаю я і сама впораюсь, не турбуйся, – Ессі спостерігала за тим, як Торіан поставив піднос на стіл біля ліжка, підставив стільця ближче і сів на нього, узявши до рук ароматний бульйон.

– Ти впевнена? – із недовірою він глянув на дівчину. Вона кивнула. Чоловік вклав їй теплу тарілку до руки і подав ложку. Одразу ж і забрав, коли Ессі ледь не вилила гарячий бульйон на себе, бо в неї одразу почали труситись ослаблені руки. Вона невдоволено стисла вуста.