Глава 24 - І

Естеса зла вилетіла з будинку в сад. Їй треба було охолонути, якраз сьогодні на вулиці погода була підходяща. Згори почувся голос:

– Ессі? – це Торіан щойно вийшов на балкон своїх покоїв, аби теж перевести подих.

«Ну звісно, певно йому зараз як ніколи треба остудитись, покидьку такому», – подумки хмикнула дівчина і ображено пішла далі по ґрунтовій доріжці.

Торіан нахмурився і не зрозумів, що це таке щойно було.

– Щось не так? – «АВЖЕЖ ЩОСЬ НЕ ТАК!» – Зачекай, я зараз спущуся!

«Е ні, краще там сиди!» – Ессі різко пришвидшила крок після його слів, а Торіан, вилаявшись, швидко побіг коридорами палацу, аби наздогнати свою дружину. Вийшов у сад, а там ні душі.

«Куди ж вона поділася?» – чоловік ходив між кущами та деревами, виглядаючи тендітну постать в блакитній сукні. А вона ж побігла аж у кінець саду і принишкла за великим дубом та поруч порослими кущами. Паркан тут був, як в неї вдома – кущовий. Тому вона легко провалилась крізь нього, коли випадково наступила собі на довгий поділ сукні і надто сильно перехилилась назад себе, покотившись невеличким схилом. Навіть пискнути не встигла з переляку, як вже опинилась за межами саду, лежачи пластом на спині.

Забилась наче не сильно, але звук падіння не залишився непоміченим і було чути, як сюди вже направлявся ерцгерцог. Довелось швидесенько шкандибати в сторону лісу. Через якийсь час вона вже й бігти змогла.

Зупинилась. Сховалась за деревом, переводячи подих. Добре, що ніч, темно. Може хоч трохи вона зможе побути без його тепер бридкої компанії.

У далині почувся сміх людей. Ессі нахмурилась і почала туди підкрадатись. Про що вона думала – невідомо, але довгий ніс вів її у напрямку шуму. Як мишка вона непомітно опинилась ближче до компанії з трьох чоловіків у досить дивному одязі. Бойовому одязі. Усі озброєні до зубів.

Здається, прийшов час повертатись назад, адже краще потрапитись Торіану, ніж цим, явно, розбійникам.

І попалася.

Хтось затулив їй рот рукою і міцно обхопив стан. Ессі подумала, що то Торіан її знайшов і тепер буде намагатись витягти звідси безпечно. Але над вухом вона почула дуже грубий голос, що мав нотки насмішки.

– Дивіться, що знайшов! – прокричав він їй прямо над вухом і юнка одразу почала видиратись. Чоловік потягнув її в сторону своїх друзів, що затихли, очікуючи, коли Ессі виведуть на світло вогнища. Їх хижі посмішки та погляди виблискували в світлі тремтячого полум'я. Від цієї картини кров стигла в жилах.

Дівчині було так страшно, що вона навіть не могла себе подумки карати за свій неймовірно дурний вчинок. Лише сподівалась, що Торіан встигне її знайти та врятувати. Молилась Раді Богів, чекаючи дива.

Але його досі не було.

Дівчину всадили на колоду між двома бугаями, від яких несло потом та випивкою. Один з них нахилився до Ессі і відвів її хвилясте біляве волосся за спину, оголюючи шию.

Нахилився ще більше і, торкаючись кінчиком його, багато разів поломаного, носа шиї, він вдихнув солодкий аромат дівочої шкіри. Білявку трясло, але після цього руху її скував жах, що навіть дихати не було можливості.

– Який же скарб до нас привели боги, – солодкаво прошепотів він ще й поклав свою руку їй на сукню в районі стегна, провів нею вниз до лівого коліна, міцно схопивши його і стиснувши до болю. Дівчина закрила очі і від страху одна сльозинка покотилась її щокою. Але її стерли брудними шершавими пальцями.

– Ну-ну-ну, не треба плакати, маленька, – це вже з іншої сторони заговорив той, хто її спіймав. – Усе буде добре, ми тебе не будемо кривдити... – він провів рукою по її оголеній ключиці і повів пальці далі, до тканини, що прикривала груди. Голос став глузливим і близьким до шепоту, – лише трохи пограємось... Повір, тобі сподобається...

Він зачепився пальцями за край сукні і почав відтягувати, проводячи пальцем від центру грудей до рукавчика, що спадав на плече. На цей раз дівчина вже вголос схлипнула, а от її ловець неочікувано захрипів.

Вона одразу на нього глянула і побачила, що в нього з грудей стирчить закривавлена шпага.

– Ах ти ж виблядок! – прямо на вухо голосно гаркнув той, хто сидів зліва від Ессі, нарешті прибрав свою руку з її ноги і схопився за зброю. Його друзі, що щойно сиділи і чекали своєї черги, аби награтись зі своєю новою "іграшкою", теж вскочили на ноги і схопились за мечі чи кинджали.

А Естеса досі сиділа і шоковано спостерігала, як з тіла її, вже мертвого, кривдника легко виходить смертоносне лезо і витікає кров з пораненого серця, що вистукувало свої останні удари.

Позаду почулись звуки боротьби та дзвону мечів. Але юна налякана ерцгерцогиня наче в сповільненні спостерігала за тим, як хилиться тіло бугая і падає на землю з тої трухлявої колоди, на якій вони сиділи.

Пах!

Від звуку пострілу вона стрепенулась і оглянулась на бійню. Торіан вправно бився проти двох, третій вже лежав мертвий. Саме той, хто обрав парні кинджали, а не меч зараз стікав кров'ю на холодній землі. Інший вистрілив з пістоля в брюнета, але не потрапив у ціль. Від того пострілу і ожила дівчина. Розбійник зі шрамом на обличчі відкинув відстріляний пістоль і пішов у атаку, на поміч тому, хто мацав Ессі.