ІІ

Вони зустрілись у саду. Ессі покликала Мар’єн із собою, адже ця розмова стосувалась їх обох.

Як завжди чорнявка викрала улюбленицю Ессі і гралась із маленькою пухнастою бестією, що смішно перекочувалась із боку в бік у неї на колінах, виблискуючи світло-зеленими очима і смішно розчепірюючи пальчики із ду-у-уже гострими кігтиками. Естеса ж сиділа поруч на лавці і з теплою усмішкою за цим спостерігала. До них підійшов Остіс.

– Привіт, – він ніби й не дихав, коли дивився на свою кохану. Вона ж вскочила  на ноги, передала котеня Ессі і накинулась на юнака з обіймами. Цілувати вона його не наважилась, як би їй цього не хотілось. Мало хто може підглядати. Знаті тут вешталось уже досить багато, а так хоч буде здаватись, що вона рада своєму «родичу».

– Я так за тобою сумувала… – прошепотіла Мар’єн.

– І я за тобою, – він вдихнув її аромат і стиснув ще міцніше. А потім усе ж довелось її відпустити.

– Прогуляємось? – з лавки встала Естеса і запросила рукою до прогулянки. Дівчата обхопили Ості за руки з обох сторін і повільно рушили між вже зеленими стриженими кущиками. Яскраве сонце сліпило їх, але при цьому приємно зігрівало.

– Так про що ти хотіла поговорити? – запитав юнак, ледь відірвавши погляд від бурштинових очей чорнявки.

– Про ваше весілля, звісно, – сказала вона буденним тоном і хитро посміхнулась, а парочка ж стала, як вкопана і витріщилась на юнку. – Чого ви так на мене дивитесь? Після мене ваша черга.

– Ти це зараз серйозно кажеш? – не міг втямити Ості.

– Хіба я б про таке жартувала? – вона підняла брівки.

– Але ж… Як же… – щось намагався видати юнак, але так нічого зв’язного Ессі не дочекалась.

– Я думаю, що тобі варто після весілля підійти до леді Оліс і попросити в неї руки Мар’єн. Ви ж цього хотіли. Зараз настав час.

– А як же ти? – нарешті видав він питання.

– А що я? Мою долю вирішено. Час подумати про вашу.

Остіс та Мар’єн нервово переглянулись, але відчувалось, що вони були щасливі від такої новини. А Ессі далі стояла і усміхалась їм. Юнак першим налетів на свою сестру і міцно пригорнув до себе.

– Ти найкраща, – видихнув він і стиснув ще сильніше. Він відійшов і дав змогу Мар’єн підійти до білявки. Дівчина взяла її за вільну від кота руку.

– Ти певна? – серйозно глянула вона їй в очі.

– На сто відсотків, – вони усміхнулись і заключили одна одну в теплих обіймах.