ІІ

Сьогодні всі просто сяяли, адже це перше офіційне знайомство, тому треба виглядати якнайкраще. Ессі зібралась зі своєю родиною і їх усіх разом повели до внутрішнього саду.

Атмосфера була справді казковою: на маленьких деревцях вже з’являлись крихітні яскраві листочки, які сяяли від безлічі запалених ліхтарів, що висіли на гілках. Усе прикрашено квітами. Уже давно потеплішало, настав квітень і тепер не потрібно було щораз кутатись у теплющі накидки. Досить незвично для цієї пори, бо зазвичай аж до травня холодно.

На них уже чекали. Торіан схилився над Ронною і про щось з нею перемовлявся, але як їх побачив то випрямився і… посміхнувся?

«Ого, який щасливий… Бісить!».

– Прошу до столу, – вказав він рукою і сів на чолі столу прямо навпроти своєї бабусі. З одного боку сіли Ессі та Мар’єн, з іншого Оліс та Рендар. Стіл був не дуже грандіозний, якраз на шість чоловік. Ессі випала честь сидіти прямо біля ерцгерцога, по його праву руку.

– Я рада вітати вас тут сьогодні! – урочисто промовила Ронна. – Я щаслива нарешті познайомитись із обраницею мого онука та її сім’єю.

– Це честь для нас, Ваша Величносте, – відповіла Оліс, на що королева-вдова кивнула.

– Ми порадились із Його Високістю, – вона зустрілась із онуком очима, – і вирішили, що в такий чудовий день можна провести заручини!

«Я ж тільки сюди приїхала, чому все і одразу?!», – завила подумки Естеса, прикрила очі і тяжко зітхнула. Це не залишилось непоміченим і чоловік задумливо подивився на неї.

Жінка тяжко встала (все-таки поважний вік), взяла яскраву червону стрічку з маленької подушки, що підніс їй лакей і наблизилась до «закоханої» пари. Такі стрічки роблять лише у храмах, спеціально для заручин. Ними перев’язують руки наречених, ніби зв’язують їх душі. Якраз цим і займалась зараз Ронна, акуратно зв’язуючи їх руки.

Якщо один з них помре, то цю стрічку спалять разом із тілом, аби звільнити душу того, хто ще живий і позбавити душевних страждань. Звісно це не працювало, але ті хто вірили, відчували полегшення. І вважалось допоки їх душі перев’язані цією стрічкою, то ніхто не здатен розлучити пару, окрім богів.

Ессі зараз доводилось легенько торкатись руки свого нареченого, від чого їй було не дуже приємно. Вона не хотіла його торкатись нізащо. Потім ще й довелось брати його за руку, які взяла у свої Ронна і промовляла молитву до Ради Богів.

Після цього Естеса поспішно забрала свою руку, чим знову викликала його зацікавлений погляд. Тепер доведеться так сидіти аж до кінця вечері. Спочатку Ессі зраділа, що її права рука була вільна і їй не доведеться незграбно їсти лівою. Звісно потім пожалкувала по це, бо Торіан теж лівою їсти не збирався і просто постійно підіймав її руку разом зі своєю, щоб покласти їжу до рота. Загалом – уже почав знущатись. Ну, принаймні, так вважала Ессі.

– Дякую вам за вечір, але мені доведеться вас залишити, – сказав чоловік після того, як поїв. Естеса зраділа, мріючи про те, аби їх нарешті розв’язали.

– Торі, – сердито мовила Її Величність, – досить на сьогодні роботи, сьогодні в нас свято, тому ти нікуди не підеш.

«Забираю свої слова назад», – Ессі згадала про те, як вона про плюси перебування тут думала. – «Але ж він тут головний, він же не буде їй коритись? Адже так?»

Ні, не так.

Чоловік просто на те кивнув і навіть не спробував відстояти свою думку. Ну він то знав, що сперечатись із тою жінкою марно, а от Ессі на це дуже сподівалась і їй довелось розчаруватись. Проте її вже тішила думка про те, що той постійно в роботі. Може буде менше чіпати саму дівчину. Такий розклад влаштовував.

Далі пішли розмови про організацію самого весілля, в яких Ессі не хотіла приймати участь зовсім. Їй було байдуже, бо за неї тут уже й так усе вирішили.

– Вам сумно, міледі? – запитав Торіан, знову дивлячись на неї тим своїм поглядом, що трохи її вже дратував.

– Ні, що ви, мілорде, я просто стомилась за сьогодні, – не дуже щиро усміхнулась Ессі, але в її словах була і правда.

– Тоді я думаю ми можемо завершувати, – він піднявся і за ним встали всі інші, окрім Її Величності. – Я вам усім дякую за вечір. Міледі, – поцілував він руку Оліс, – Ваша Величносте, – вклонився своїй бабусі, потім кивнув усім іншим і вже хотів розв’язати стрічку, але його зупинили.

«Та що ж знову? Вона що, сьогодні одразу й до правнуків дійти хоче?», – іронічна думка пролетіла в голові Ессі.

– Проведи свою наречену. Я знаю, що це лише привід піти до кабінету. Я прошу тебе виказати до неї повагу, Торі, – натиснула на нього старенька.

– Звичайно, Ваша Величносте, – він знову вклонився їй, узяв Ессі за руку і вивів із саду в коридор палацу.

Спочатку вони йшли тихо, чому дівчина несказанно раділа, але не довго.

– Я так розумію ви не в захваті від наших заручин, чи не так?

«Який спостережливий. Звісно ТАК!»

– Ні, ви що! Ви все не так зрозуміли! – дівчина стала на місці і почала виправдовуватись.

– Не треба цього. Не вдавайте. Я не хочу, аби наші стосунки починались з брехні.

Вона все не наважувалась, боялась його такого спокійного тону, що змушував її довіритись йому. Слів вона не змогла з себе вичавити, тому просто кивнула і відвела обличчя, аби не дивитись йому в очі.