Глава 11 - І

Прийшов час їхати.

Ще більше двох місяців тому їм прийшов лист із герцогства Екзастес. За багатолітньою традицією це сімейство запрошувало усю знать від герцогів до баронетів на святкування Нового Року в своєму вишуканому, можна сказати, палаці. Дівчатам треба було вже давно їхати та замовляти собі сукні, але, як відомо, часу в них не було на це зовсім. Пощастило, що вони мали подарунки від їх любої тітки Хельми. Тим більше ті сукні були неймовірними та ідеально підходили для свята.

Вони виїхали якраз тридцятого грудня. Їх графство належало цьому герцогству, тому той палац був дуже близько.

Взагалі, у Вільхе, як у більшості королівств колишньої імперії Ноксанте був досить простий політичний устрій, який відрізнявся лише кількома традиціями. Є король, що мав беззаперечну владу та силу. Є його Королівська Рада, яка що й могла, то лише радити, бо тільки король має право розпоряджатись життям його підданих. Звісно ще вони могли писати закони і представляти їх королю, а там уже як пощастить. Прийме пропозицію, не прийме, та головне, аби голову не відтяв.

Саме Вільхе поділене на шість великих герцогств, названих на честь Ради Богів, що повністю контролювали свої землі та нижчих дворян. Їм підпорядковувались графства, яким належали найближчі міста. Чим більше міст, тим багатше графтсво. Якраз Ерстефу належало аж чотири, які були досить великими. Це надавало йому статус одного з найбагатших. Кожне місто мало управляючого, який підпорядковувався графу чи графині.

Ще нижче йшли барони, які мали у своїй владі кілька прилеглих сіл із землями і мали відповідати перед володарями графств, яким належали їх баронства.

Така система була ще за часів Ноксанте, вигадана однією з імператриць сотні років тому.

До речі, імперією в основному правили жінки – чоловіки ж постійно воювали – саме тому досі не було законів, які б забороняли жінці успадкувати трон чи інші титули. Хоча зараз минуле забувається, тому ставлення до жінок стає гіршим.

Титул у Вільхе передається із досягненням спадкоємцем двадцяти п’яти літ. До цього треба дуже тяжко та довго готуватись, чим і займається Ессі все своє життя. Цим законом про спадок скористався свого часу дідусь Ессі, одруживши його сина на однолітці Оліс за місяць до досягнення потрібного віку, аби в того не було вибору. Незар, на диво для свого батька, був проти нової дружини, бо лише нещодавно втратив свою кохану. Та склалось як найкраще.

Як щодо самої колишньої імперії, то вона простягалась на весь материк і навіть далі, але багато королівств збунтувались і розвалили цю катівню народів, що жорстоко знищувала їхні традиції та культури, отримали бажану свободу та розпочали нове життя. Ноксанте меншала і меншала, допоки два останні королівства не обрали шлях незалежності. Якраз нещодавно, двадцять першого грудня святкувався День падіння Ноксанте і більшість країн вирішила розпочати новий відлік часу саме від того дня, але все ж Новий Рік було вирішено перенести на початок місяця – перше січня, аби цей місяць став символом нового життя. Тому цей Новий Рік буде сімсот тринадцятим від дня падіння колись великої імперії.

Зараз же існує багато таємних спільнот, що хочуть, аби імперія відродилась з попелу, але загалом до них належать лише безумці. Одним з таких є король сусідньої Ґвінне, що напала на Вільхе, думаючи, що так вийде повернути минуле. Ті два останні королівства якраз і були Вільхе та Ґвінне, тому той божевільний бачить у цьому якийсь символізм, аби почати з того, на чому закінчили.

***

Дорога виявилась надзвичайно жахливою. Сніг замів усі шляхи, гілки дерев прогинались під вагою, ще секунди тому невагомих, сніжинок. Холод собачий.

Тридцять першого вони прибули до палацу, простояли в черзі з карет пів години і їх нарешті провели до їхніх покоїв. Палац мав сотні кімнат, тому місця вистачило всім особливо поважним гостям. Вони там могли відпочити і підготуватись до балу-маскараду. Цим і зайнялась Естеса.

Бал-маскарад влаштовувався якраз для того, аби зберегти анонімність деяких легковажних лордів та леді, і вони могли тут добряче розважитись і не втрапити в скандал.

Ессі допомогли одягти нову сукню, саме ту, яка припала їй до душі в Бартурі, зробили яскравий макіяж, що виблискував, як золото, при світлі сотень свічок. На очі вона одягла золоту маску – витвір мистецтва, зроблений руками талановитого ювеліра.

Тепер вона готова постати перед високоповажними лордами та леді. У двері постукали і всередину покоїв зайшли дві прекрасні дами у неймовірних дивакуватих яскравих вбраннях (саме такі полюбляла вдягати знать на великі бали). У коридорі крутився Рендар, який, мабуть, сьогодні розіб’є не одне серце.

Вони пройшли кількома коридорами, спустились на другий поверх до входу до бальної зали і перед ними відчинились двері у світ запальних танців, п’янких напоїв, вишуканих закусок та яскравих вбрань. Також це був світ зрадливих вилупків, продажних шльондр та власників «блакитної крові», що нічого не варті.