ІІ

«Ну і холодрига!» – Ессі сиділа перед затухаючим вогнищем десь посеред лісу і чекала, коли ж її нарешті знайдуть. Вітер пробирав до кісток. Сніг замітав сліди, які ведуть до табору. Це тішило Ессі, але й викликало сум, адже там залишились її нові друзі, а шлях потихеньку знищувався стихією.

Коли після викладення плану вона нашвидкуруч зібрала найнеобхідніші речі: їжу, воду, ковдру та тепліший одяг, прийшов час прощатись із тими, хто тут її дуже тепло прийняв. До неї прийшли Сааль, Маріжка, Арса з Мафом і ще кілька кухарок, з якими вона познайомилась.

Усі дівчата і Маф розридались і не випускали Ессі з обіймів. Та теж не хотіла їх відпускати, хлюпаючи носом і обіцяла передавати їм листи, навіть не задумуючись про те, чи вміють вони читати. Сааль також розщедрився на теплі обійми і прошепотів: «Я буду сумувати, донечко…», чим остаточно спантеличив білявку.

Дівчина цього не очікувала. Вона не знала, що в ній Сааль бачить свою рідну доньку, яка була б схожою на неї, якби виросла. Він навіть думав, що вони певно поладнали б. Але від того, що цього ніколи не станеться чоловіка накривала журба.

Нарешті усі прощання завершились. Ессі разом з Ґаром – чоловіком, що її по всьому табору в перший день ловив – і Арсою подались із табору туди, де Ессі буде знайдена саме пошуковою групою її брата. Таким був її перший пункт плану. Наступним пунктом буде серйозна розмова із ним. На цьому її план впринципі і закінчується, саме головне, аби її вчасно знайшли, поки вона в лісі насмерть не замерзне.

А вже темнішало.

І, на жаль, швидко холоднішало.

Дівчина підкинула дров в слабкий вогонь і сильніше закуталась в ковдру. Взагалі вони сподівались, що вже до заходу сонця дівча знайдуть, але склалось не так, як гадалось. Вона собі жувала в’ялене м’ясо і наспівувала якусь пісеньку, аби не заснути, бо потім з-під снігу й не викопається самотужки.

Місяць іноді спостерігав за дівчиною, виглядаючи з-поза чорних важких хмар. Але коли й він зник, то сон вже ніщо не могло спинити. Ессі не змогла пересилити себе і заснула, обіймаючи свої коліна. Вогнище остаточно згасло. Сніг обмітав дівчину, від чого ковдра швидко охолоджувалась і Ессі все сильніше тремтіла. Але й не прокидалась.

Чому ж вони через свій оптимізм і впевненість не додумались дати їй намет?! Дурні вірили, що її знайдуть швидко!