Глава 5 - І

– Боги, як складно… – відкинулась на кріслі Естеса та закрила обличчя тремтячими руками. Вона все шукає спосіб, як допомогти цим бідним, знедоленим людям. Увесь стіл у бібліотеці був завалений повністю списаним пергаментом. Там усі ідеї віконтеси. На жаль, усі були відкинуті генералом. Вона навіть пропонувала військовий переворот, але Аліксен сказав, що одна його польова армія не впорається проти інших семи, якими б майстерними не були солдати.

Кожна її ідея спотикалась через один камінь – короля. Має надто велику підтримку серед знаті та армії. Якщо прості люди вийдуть проти них, їх чекає смерть. Дівчина просто божеволіла від люті.

Вона знову прийнялась переглядати все, що понаписувала, і тут раптом відчинились двері й у кімнату ввійшла Мар’єн.

– Ессі, ти ще не готова? – шоковано запитала вона, – ми від’їжджаємо через пів години…

– Куди від’їжджаємо? – Ессі досі не зібрала всі думки до купи.

– Додому! З тобою все гаразд? Ти взагалі спала? Ти така бліда… – чорнявка присіла навпроти Ессі та взяла її за руку, тривожно вглядаючись у це юне сумне обличчя.

– Так… Звісно… Мабуть… Якщо чесно, я вже не пам’ятаю… Але це неважливо! Ціле життя я прожила за вуаллю брехні, не переймаючись за те, як живуть мої люди! Я маю знайти спосіб їм допомогти! Я повинна! – скрикнула ця невиправна максималістка та безсило закрила обличчя долонями, впершись ліктями в коліна. Мар’єн сіла на бильце та приобійняла свою сестру.

– Я обіцяю тобі, що ми знайдемо спосіб допомогти їм. Але прошу – ходімо поснідаємо… Тобі потрібні сили, на нас чекає довга дорога.

– Допоможеш мені встати? – Ессі глянула на Мар’єн, – у мене немає сил, – на дівчину навалилась дика втома – вона майже не спала ці кілька днів. Ще й напав неймовірний голод.

– Краще я принесу тобі сніданок сюди. А ти поки відпочинь від того усього. Ось візьми. Я зараз відчиню вікно, тобі потрібне свіже повітря, – дівчина подала віконтесі м’яке тепле покривало та підійшла до вікна. За кілька секунд прохолодний вітерець торкнувся обличчя Ессі. Вона одразу відчула таку необхідну легкість і вдихнула на повні груди свіже морозне повітря. Їй цього дуже не вистачало.

– Скоро повернусь, – Мар’єн вийшла з кімнати, а за кілька хвилин повернулась із гарячою ситною юшкою, тушкованими овочами, запашними булочками та кавою. Від цих ароматів зводило шлунок ще більше. – Мені сказали, що кава додає бадьорості. Якраз перевіримо – тобі треба дотерпіти до того, як ми сядемо в карету. Там ти зможеш поспати, бо якщо ляжеш зараз, то й до завтра не прокинешся.

– Дякую, – вдячно усміхнулась білявка та прийнялась набивати собі шлунок, хоча це виходило погано – після короткого голодування її дуже нудило.

За пів години – як планувалось – вони все ж не виїхали. Ессі довго намагалась насилу запхнути у себе їжу, потім вирішила помитись. Ледь натягнула на себе дорожню сукню – руки не слухались та трусились, навіть служці було важко впоратись із своєю млявою господинею.

Вона вийшла на вулицю, де стояла напхана речами карета, біля неї двоє охоронців на конях, кучер, а також Аліксен та Хельма, що уже прощались із Мар’єн. Хельма помітила Ессі та, втираючи сльози і розтираючи макіяж по немолодому обличчю, побігла до неї, ледь не збивши з ніг.

– Я так буду за тобою сумувати, люба моя! – почала душити своїми обіймами жінка, але Ессі не зважала, бо від її обіймів ставало добре на душі. До них приєднався й Алік, що пригорнув їх до себе та поцілував племінницю у маківку:

– Бувай доню, бережи себе.

Тут з-за повороту на великій швидкості вилітає Остіс на коні. Увесь червоний та захеканий він майже на ходу зіскакує з коня, підбігає до своєї кузини та міцно обіймає, геть як його матір. Цим він точно вдався в неї.

– Я вже думав… доведеться… за вашою каретою… гнатись… – не міг віддихатись хлопець.

– Ми трохи затримались, – усміхнулась Ессі та розімкнула обійми, – та і як ми могли поїхати не попрощавшись?

Ості підійшов також до Мар’єн і пригорнув її до себе, насолоджуючись цим. Він насилу відійшов, випускаючи з рук його сонечко, що приємно зігрівало серце.

– Я буду за вами шалено сумувати… – Мар’єн сумно поглянула на нього, та прошепотіла одними губами: «Прощавай».

Хлопець відчинив дверцята карети, а дівчата залізли всередину.

– Прощавайте, любі мої, не забувайте писати! Нехай бережуть вас боги! – помахала Хельма своїм яскравим носовичком ручної роботи.

– Гарної дороги, – усміхнувся їм дядько.

Кучер подав команду коням, і дівчата, нарешті, вирушили додому.

– Сподіваюсь, ми вчасно виїхали і нас не застане снігопад по дорозі. Не віриться, що завтра вже починається зима… А там і твоє день народження скоро, – усміхнулась Мар’єн.

– Так, час швидко летить… – позіхнула білявка і в неї засльозились очі.

– А тепер лягай спати, мені на тебе боляче дивитись.

– Добре, – усміхаючись, Ессі почала вмощуватись зручніше, хоча вона була така стомлена, що їй було байдуже в яких умовах спати.