Глава 3 - І

Вони вийшли з карети на одній з найвідоміших площ королівства, названої на честь верховного божества – Арітерґ. Тут знаходився найбільший та найнеймовірніший фонтан. Він збудований у формі спіралі, у центрі якої знаходиться майстерно виточена величезна статуя богині Арітерґ, що здіймає свої очі та руки до небес, а на шляху до неї, вздовж усього фонтану, стоять статуї Ради Богів, що прискіпливо дивляться на усіх, хто йде до богині життя. Усього богів шестеро: богиня життя створює нові душі, бог смерті – Екзастес, що, в момент розвівання попелу, підхоплює душу та відносить в інший світ, богиня землі – Сейлю, що відповідає за усю земну флору та фауну, богиня води – Сестіял, що керує усіма водоймами, ще та любителька штормів, бог небес – Дреанор, змінює погоду, та остання, богиня дня і ночі на ім’я Арпеяс. Усіх їх вдалось зобразити десяткам скульпторів, що працювали над статуями впродовж багатьох десятиліть.

Хельма є дуже набожною, тому вона прочитала цілу лекцію про кожного з них, поки дівчата розглядали всі скульптури, біля яких вони проходили. За якусь годину леді, нарешті, завершила це дійство та повела дівчат на базар, аби перекусити і спробувати заокеанських смаколиків. Тут юнки вперше спробували такий напій, як кава, яким, останнім часом, почала зловживати Хельма.

– Нарешті ми дійшли до мого улюбленого місця, – із дитячим захопленням жінка вказала на крамницю суконь, – тут завжди є такі сукні, які неможливо було б знайти навіть у столиці!

Коли вони зайшли всередину, стало зрозуміло, де вона бере свої екстраординарні наряди. Усе майоріло різними кольорами, сукні не були схожі між собою, усі різних фасонів. Крамниця була величезною. Ессі ходила між рядів вишуканих витворів мистецтва із парчі, атласу та шовку, перебираючи їх. Враз її увагою заволоділа одна із суконь. Вона не була пошита за віяннями сучасної моди у Вільхе. Ессі навіть не уявляла звідки могли привезти цю незвичну красу. Після примірки стало ясно, що сукня на дівчині сидить ідеально, навіть нести до кравчині не треба.

– Ти її купиш? Будь ласка, скажи, що так, інакше це буде однією з твоїх найбільших помилок! – наполягала Мар’єн.

– Куплю, – усміхнулась віконтеса.

– Ура! А тепер допоможи обрати сукню мені! – чорнявка схопила Ессі за руку і потягнула вглиб крамниці. Через годинку дівчата мали по кілька нових плать в руках, а Хельма згребла цілу купу різноманітних суконь.

– Я куплю вам їх, любі мої! Це подарунок, – жінка наказала служниці заплатити, і щойно дівчата хотіли заперечити, Хельма їх зупинила помахом руки і твердо мовила, – відмови не приймаються!

– Дякую! – в унісон сказали панянки.

– Ви ж мої хороші… – жінка схопила їх за щічки і легенько потрясла. Вони вийшли з крамниці, і, поки лакеї завантажували карету покупками, Хельма потягла дівчат у бік якоїсь будівлі, схожої на паб, але набагато вишуканішої, як ззовні, так і всередині, – ходімо перекусимо, хочу, щоб ви сьогодні спробували все-все-все! Це – ресторан! – урочисто промовила вона. –  Він у місті лише один, тому це дуже популярне місце серед аристократів. Вам неодмінно сподобається! Готують краще, ніж вдома! Також тут можна назбирати купу пліток.

Жінка по-дитячому захихикала та пройшла всередину, дівчата слідом. Їх провели до столику та дали меню у шкіряних обкладинках.

– Тут ви можете обрати страви, – вказала Хельма.

На двох листках було написано кілька десятків страв, що про них ніколи не чула Ессі.

– О, тут є тулюп! – захоплено скрикнула Мар’єн. – Мені це готувала мама в дитинстві. Я хочу це!

– Тоді я теж, впевнена це смачно, – усміхнулась віконтеса. Її тітка замовила три тулюпи в офіціанта, а також якийсь десерт та вино.

Через якийсь час у них на столі стояли тарілки з печеною рибою, овочами, залитими невідомим соусом і щедро присипаними зеленню.

– Це традиційна страва Дане, я думала вже ніколи її більше не скуштую, – ностальгічно сказала чорнявка, – спробуйте, ви не пошкодуєте…

Тільки Ессі встигла скуштувати шматочок риби, як почула цікаву розмову за сусіднім столиком. Один з сивих чоловіків передав іншому пергамент:

– Ти вже бачив цей наказ?

– Ні, – своїм хриплим голосом сказав старий товстун та пробігся очима по пергаменту, – знову підвищення податків, – чоловік відклав наказ та запалив люльку, – я вважаю, що це надто м’яко, селяни відчувають себе надто вільними. Он мій робітник купив собі коня. Старого, але все ж... – він невдоволено цокнув язиком. – Я оце думав, може йому платню урізати, якщо він багатія корчить, – цей пристаркуватий вилупок голосно зареготав разом зі своїм співрозмовником та потягнув люльку.

– Не сподобалось? – стурбовано запитала Мар’єн та вивела з трансу сестру.

– Ні, ти що, дуже смачно, я просто задумалась, – усміхнулась дівчина та почала нахвалювати страву: – Риба та овочі такі ніжні, ще й соус досить незвичайний, треба сказати нашим кухарям, аби навчились таке готувати, справжня смакота! – нарешті почала їсти, все ще переварюючи почуту інформацію, у грудях пекло від люті і хотілось ту люльку запхати декому до... горла.

Після ситного обіду вони зайшли в кілька інших крамниць і Хельма накупляла усім прикрас. День був повен вражень.