Пролог

Віта простягнула долоню до тонкої гілки. Ще мить тому на ній не було нічого, крім кількох зелених листочків, та під пальцями дівчини прокинулося життя. З'явився маленький бутон, розкрився й перетворився на білу квітку.

— Ти знову це робиш, коли хвилюєшся.

Віта усміхнулася, почувши знайомий голос.

Ярослав стояв за кілька кроків від неї. Побачивши його, вона відпустила гілку.

— Я не хвилююся.

— Звісно. Тому половина куща вже квітне.

Віта озирнулася й тихо засміялася. Він мав рацію. Магія завжди надто легко видавала її настрій.

Ярослав підійшов ближче.

— Твій батько знову говорив про Вельських?

Усмішка зникла з її обличчя.

— Увечері вони приїдуть до нас.

— Навіщо?

— Батько не сказав.

Ярослав мовчав, але Віта помітила, як змінився його погляд.

— Не дивися так. Наші роди постійно про щось домовляються.

— Саме це мене й непокоїть.

Віта взяла його за руку.

— Що б вони не задумали, моє життя належить мені.

Ярослав переплів свої пальці з її.

— А серце?

Вона подивилася йому просто у вічі.

— Ти й сам знаєш відповідь.

За багато кілометрів від маєтку Ружинських полум'я танцювало над долонею Артура Вельського.

Воно слухалося кожного руху пальців: спалахувало, згасало, перетворювалося на тонкі вогняні нитки. Та сьогодні Артурові було складніше зосередитися.

— Досить.

Він стиснув кулак, і полум'я зникло.

Перед ним на столі лежав лист.

Від Аліни.

Останній лист, який вона надіслала йому перед весіллям.

Минув уже майже рік відтоді, як Аліна Яворська стала дружиною Лева Корвинського.

Артур знав, що не повинен знову його читати. І все одно час від часу діставав зі схованки.

У двері постукали.

— Заходьте.

До кімнати ввійшла Поліна Вельська.

— Батько чекає на тебе.

Артур прибрав лист.

— Щось сталося?

— Сьогодні ми їдемо до Ружинських.

— Навіщо?

Мати на мить затримала на ньому погляд.

— Обговорити майбутнє наших родів.

Артур ледь помітно насупився.

— І навіщо там я?

Поліна не відповіла відразу.

Цього було достатньо, щоб він відчув недобре.

Того вечора за одним столом сиділи Тимур і Анна Ружинські та Ілля і Поліна Вельські.

Їхні діти ще не знали, про що домовляються батьки.

Не знали, що союз двох родів вирішили скріпити не договором і не печаткою.

Шлюбом.

Віта Ружинська мала стати дружиною Артура Вельського.

Природа мала поєднатися з вогнем.

І нікого з тих, хто ухвалив це рішення, не цікавило, кому вже належали їхні серця.