5

Андрій був вже повністю мокрий. От як то кажуть з голови до ніг. Але він все ходив і чекав. В моря погоди, мабуть. Бо злива і не збиралася припинятися. А Діна все не приходила.

Його зігривали лише його думки про неї. Лише вони давали йому сил чекати її ще і ще.

"Я не бачив тебе лише одну добу, та вже місця собі не находжу. Де ж ти, моя кохана, моя королева, моя дівчинка люба?

Чому ми не можемо бути разом? Чому? Чому? Чому??"

Хлопець ходив під під'їздом, чекаючи на свою кохану. І все нові й нові слова та речення звучали в його голові. Віддаваясь у саме, самісеньке серце.

"- Моя радість. Де ти зараз і з ким. - Думав про себе Андрій. - Що ти робиш? Хочу бачити тебе та бути з тобою кожну хвилину свого життя. Кохана моя!

- Ти така в мене єдина. Ти неповторна та особлива. Дуже-дуже особлива.

- Кохаю тебе, моя дівчинка! Мрію про те, що коли-небудь ти станеш моєю насправді. Бо немає сил терпіти нашу з тобою розлуку."

- Обов'язково зроблю їй сьогодні пропозицію. - Вирішив хлопець. -  Хай би вона вже погодилася і ми назавжди були разом.

- Яка вона в мене хороша! Яка красива. Для мене вона така одна єдина на весь білий світ.

- Ах, кохана, моя Діначка. Дівчинка, люба моя!
Чудово моя! Кохаю на тебе! Дуже сильно кохаю!
Я хочу до тебе. Брати тебе в обійми. Прокидатися поруч з тобою. Моя мила. Моя єдина радість.

- Хочу, щоб ти завжди була зі мною. Була моя. Ти моя кохана зірочка. Моє щастя.

Це ж треба було так закохатися. Та що ж тепер поробиш. Мене до тебе тягне наче магнітом.

- Хочу тебе і лише тебе. Ти кажеш, що на світі багато красивих дівчат та жінок. Я не знаю. Не звертаю на інших увагу. Для мене є тільки ти, моя люба та кохана, Діначка."

А в цей самий час на третьому поверсі. А саме на третьому і жила Діна, якісь дівчата стояли біля вікна і сміялися з хлопця, котрий чекав на свою кохану.

Вона сміялася і показували на нього пальцями. Було дівчатам дуже смішно з того, що Андрій вже багато хвилин стоїть під під'їздом і чекає. А дощ все ллє і ллє. І сховатися ніде.

- Він, як ота курка. Ахахаха. - Сміялися дівчата, сидячі в теплі.

А по віконному стекло наче сльози збігали великі краплі холодного осіннього дощу...