5.

Андрій був уже повністю мокрий — як кажуть, з голови до ніг. Але він усе ходив і чекав. Чекав з моря погоди, мабуть, бо злива й не збиралася припинятися. А Діна все не приходила.

Його зігрівали лише думки про неї. Тільки вони давали йому сили чекати її знову й знову.

«Я не бачив тебе лише одну добу, а вже місця собі не знаходжу. Де ж ти, моя кохана, моя королева, моя люба дівчинко? Чому ми не можемо бути разом? Чому? Чому? Чому?..»

Хлопець ходив біля під’їзду, чекаючи на свою кохану, і все нові й нові слова та речення звучали в його голові, віддаючись у самому, самісінькому серці:

«Моя радість... Де ти зараз і з ким? — думав про себе Андрій. — Що ти робиш? Хочу бачити тебе й бути з тобою кожну хвилину свого життя. Кохана моя! Ти в мене така єдина. Ти неповторна та особлива. Дуже, дуже особлива! Кохаю тебе, моя дівчинко! Мрію про те, що коли-небудь ти станеш моєю начеправду. Бо немає сил терпіти нашу розлуку».

— Обов'язково зроблю їй сьогодні пропозицію, — вирішив хлопець. — Хай би вона вже погодилася, і ми назавжди будемо разом! Яка вона в мене хороша! Яка красива... Для мене вона така одна-єдина на весь білий світ. Ах, кохана, моя Діночко! Дівчинко, люба моя! Дивовижна моя! Кохаю тебе! Дуже сильно кохаю! Я хочу до тебе. Обіймати тебе. Прокидатися поруч із тобою. Моя мила. Моя єдина радість... Хочу, щоб ти завжди була зі мною. Була моєю. Ти моя кохана зірочка. Моє щастя. Це ж треба було так закохатися! Та що ж тепер поробиш... Мене до тебе тягне, наче магнітом. Хочу тебе й лише тебе. Ти кажеш, що у світі багато красивих дівчат і жінок. Я не знаю, не звертаю на інших уваги. Для мене є тільки ти — моя люба й кохана Діночко.

А в цей самий час на третьому поверсі (а саме на третьому й жила Діна) якісь дівчата стояли біля вікна й сміялися з хлопця, який чекав на свою кохану. Вони сміялися й показували на нього пальцями. Їм було дуже смішно з того, що Андрій уже стільки часу стоїть під під’їздом і чекає, а дощ усе ллє й ллє, і сховатися ніде.

— Він як ота мокра курка! Ха-ха-ха! — сміялися дівчата, сидячи в теплі.

А по шибці, наче сльози, стікали великі краплі холодного осіннього дощу...