3.

Час минав. Андрій уже достатньо намок, а Діна десь досі ходила у своїх справах.
І до речі, це був не якийсь там звичайний дощ, а дуже неприємна холодна злива.
Але Андрій не залишав свій пост. Він вірив, що Діна скоро прийде. Що, можливо, вона затримується через негоду. Що, можливо, вона йому дзвонить... А телефон він, як на зло, залишив удома.
Він ходив туди-сюди по мокрому асфальту, не дивлячись, чи є там калюжі, і не звертаючи уваги на те, що коїться навколо. Лише чекав і думав. І всі його думки були тільки про неї.

«Я хочу тебе обіймати, цілувати, пестити... А не оце все, — казав собі Андрій. — Гуляю тут під проливним дощем, стовбичу під вікнами вже майже годину. Чи й більше. А міг би з якоюсь іншою дівчиною ходити, піти з кимось на побачення. Наприклад, з Аліною... Ні. Кого я дурю? Ні з ким, крім тебе, я б і не пішов.

Хочу гуляти з тобою осіннім містом. Я знаю дуже багато місць, де так добре удвох. Просто гуляти... Це таке щастя — бути разом зі своєю коханою людиною!
Бути поруч — це вже величезне щастя!

Хочу бачити тебе щоранку. І щовечора теж. Мене тягне до тебе, наче магнітом. Не знаю, чи є ще у світі таке кохання, як моє до тебе.

Де ж ти ходиш? Де ти, моє диво, моя радість, моя кохана зірочка, дівчинко моя мила? Моя радість і моя неземна краса... Хоч би ти вже прийшла, чи що. Так багато мені треба тобі сказати!

Такий був гарний день, такий гарний настрій! Я мріяв про нашу зустріч. Сьогодні я сподівався на диво. Ти ж сама призначила мені це побачення! Сказала вчора ввечері, коли ми гуляли всією нашою великою компанією:
— Ой, приходь завтра, Андрію. Обов'язково зустрінемось і поспілкуємося віч-на-віч.

Ось я і прийшов. І де ж ти ходиш, моя дівчинко? Моя кохана, моя рідна...
Ти ж знаєш. Неможливо не знати, як я тебе кохаю! Я тобі про це стільки разів казав... А ти що мені відповідала?
— Ще почекай. Ще рано про таке казати. Ми ще мало знаємо один одного.

І я чекав. І я досі чекаю на тебе, моє кохання...»

А злива все йшла і йшла. І очі — дівочі очі — постійно виглядали його у вікні на третьому поверсі.