1

Діна сказала йому вчора. Ну, як сказала. Прошепотіла на саме вушко так, щоб ніхто не чув.

- А хочеш, приходь завтра до мене. Я звільнюсь десь у третій. То чекай мене біля мого під'їзду.

- О, так! Звісно буде чекати! - Зрадів Андрій від  несподіваного щастя! - Рівно в три я у тебе!

Він стільки чекав на цю мить. Вже третій місяць, як вони були знайомі. Він кохав Діну. Дуже кохав. І вона про це знала. Та все ніяк не давали йому відповіді. Взагалі ніякої. Тримала біля себе. І не відпускала й не підпускала до себе одночасно. Тримали на відстані. Наче на повідці.

Він знав, що в неї було там щось раніше. І тому вона не дуже довіряє чоловікам. Тому особливо не неї не давив. Та Андрію дуже хотілося почути від неї - "так. Я теж тебе кохаю". А вона все відкладала та відкладала цю важливу розмову.

- Потім, якось потім поговоримо, - постійно відповідала йому Діна.

І це потім все ніяк не приходило. І ось нарешті Діна сама покликала його на побачення. Це було так приємно. Весь вечір і ранок в Андрія був дуже піднесений настрій.

І день також. Час линув швидко. Коли він збирався на зустріч, то чув, як по телевізору казали щось там про негоду та дощ. Та Андрію було на це, м'яко кажучи, все одно.

Він одягнувся дуже красиво, але легко. Про дощ він і не думав. Бо небо було чистим. Яскраво сяяло вересневе сонце. І на дворі було майже спекотно.

Він вийшов з дому раніше. Щоб не потім не поспішаючи дійти собі від зупинки до її дому. І лише на вулиці зрозумів, що залишив мобільний вдома.

Ну то й нічого. - Вирішив хлопець. - Думаю сьогодні він мені не знадобиться.