Пролог

У той день, коли ми знімалися з якоря, стояла прохолодна погода.

Я стояв, замислившись на палубі, коли підійшов матрос з доповіддю про те, що мене просить до себе капітан.

Я згідно  кивнув і спустився вниз.

Капітан привітав мене як завжди привітно, але цього разу я помітив у ньому певну зміну настрою. У перший момент я міг би подумати, що мені здалося, але це зовсім не так. Капітан мав особливість приховувати свої почуття під напускною байдужістю, що йому практично вдавалося (так добре він вжився в цей образ, чудово справляючись з цією роллю), але йому мене нелегко було обдурити. Під його непроникною маскою вгадувалися живі очі, по яких я навчився часто-густо легко читати те, що було приховано від інших. Капітан сидів за столом, задумливо пихкаючи сигарою.

- Капітане! – звернувся я до нього – Ви мене звали?

- Так Вільям. Сідайте. Віскі?

- Не відмовлюся. – Після того як капітан наповнив мій келих віскі, він звернувся до мене з такими словами:

– Я хочу розповісти вам історію особистого характеру. - Я відкрив, було, рота щоб заперечити, але він зупинив мене жестом руки.

  -Прошу мене вислухати. Я розповім її вам так як довіряю вам більше інших і сподіваюся на вашу відданість і допомогу в одній дуже важливій для мене справі.

- Звісно…

- Так ось рік тому я захопив одне судно на борту, якого пливла наречена на зустріч до свого нареченого. Їхнє весілля мало відбутися того дня, коли вона ступить на берег Англії. Сама вона була родом із Північної Америки. Якщо бути точним із Джеймстауна. Життя поселенців у Джеймстауні, через напад індійських племен після смерті Покахонтас не дивлячись на рейди у відповідь з боку англійців, була не спокійна аж до смерті їх верховного вождя Опечанканоу в 1646 році. Після чого настав остаточний мир між індіанцями та колоністами А 1676 року в колонії виникло нове лихо. Через надмірні податки і політичний гніт відбулося повстання, на чолі якого став один із плантаторів якийсь Натаніел Бекон. Він захопив і спалив місто, через що губернатору довелося покинути колонію. Але хай Бекон невдовзі помер від дизентерії, сила повстанців не зменшилася і лише англійське військо змогло її придушити. Одним із військовослужбовців був і я. Так сталося, що я врятував ту дівчину від посягань одного з повстанців. Не буду вдаватися в подробиці, але з того часу я став вхожий у її сім'ю, ставши бажаним гостем. Та дівчина і я, ми покохали один одного і вирішили одружитися, не сумніваючись, що наш союз буде схвалено її батьком, у якого я попросив її руки. Але на мій величезний подив і збентеження його відповідь була заперечливою. Він вразив мене своєю відмовою, зумовивши це тим, що, незважаючи на його подяку за порятунок його дочки, я її не гідний, так як є лише звичайним солдатом, який до того ж завжди наражається на небезпеку бути вбитим. А їй потрібен багатий і зрілий чоловік, який досяг певної влади і шлюб з яким на випадок його смерті зробить її багатою вдовою на відміну від мене, і якого він уже знайшов. А чи піднімуся я з часом вище чи залишуся на тій сходинці, яку вже займаю, він не бажає гадати, чекаючи, тієї години, коли це безперечно стане ясним. Він не захотів ризикувати.

 Я все розповів своїй возлюбленій, сказавши їй, що люблю її настільки, що готовий навіть викрасти її. Вона не погодилася на це обумовлюючи це тим, що ми все життя будемо у бігах, а це небезпечно та ризиковано і чи вдасться втекти?   Ми не знали, що робити, але, зрештою, ми зійшлися на тому, що я мушу знову її врятувати, тим самим показавши її батькові, що тільки я зможу захистити її від будь-якої небезпеки. Ми склали план, який полягав у тому, що коли вона вирушить до свого нареченого через море, я перехоплю корабель, на якому вона пливтиме що  нібито зазнав  нападу піратів. І врятую її у битві з ними. Мені справді довелося з ними зв'язатися, бо в мене не було зайвого корабля, а тільки той, що належав батькові, на якому я й збирався її врятувати. У разі успіху в якому я не сумнівався на питання, звідки я взяв корабель і чому плив, слідом за нею, я збирався сказати, що переживав за неї і тому вирішив не гласно її супроводжувати. Звичайно, армію мені не можна було покидати, бо це б було б дезертирством, тому я вирішив попросити дострокову відпустку.  На щастя, враховуючи мої заслуги в армії, мені її дали. Час дозволяв зібрати команду для мого корабля і зв'язатися з піратами

- З піратами? Я думав, почулося, коли вперше почув це слово з ваших вуст.

-Ви здивовані?! Я вас розумію, але й ви зрозумієте мене. Не буде звичайний купець як добропорядний громадянин будь-якої країни надавати корабель і команду на сумнівну справу. А тепер з вашого дозволу я продовжу – у ввічливій формі сказав він мені. - Отже, як тільки пірати напали на корабель з нареченою на борту, настала моя черга відбивати її в нихле тут, звідкись з'явився військовий корабель, капітан якого відкрив вогонь, по моєму кораблю прийнявши його за піратський і я вирішив врятувати його від них. Військовому кораблю здалося дивним те що і пірати, припинивши вогонь, прислухалися до того, що я кажу, тому він все ж таки  не повірив мені. Тоді мені і моїй команді вдалося втекти від них, адже весь удар на себе взяли справжні пірати, яким теж вдалося врятуватися нехай і важко. З того часу в особі ватажка піратів я нажив серйозного ворога, який всіляко прислідує мене, щоб знищити. Мені довелося тоді розлучитися зі своєю коханою, але я знав, що з нею нічого не станеться, а ще я знав, що вона завагітніла від мене після наших таємних зустрічей, які виникли через відмову її батька прийняти мене як свого зятя. І нехай завдяки моєму батькові, який спочатку надав мені свій корабель для моєї витівки, а потім як тільки я до нього повернувся вчасно, поклопотав за мене розповівши всю правду про мій план порятунку дівчини, мені можна було повернутися в армію, що я, і зробив, та дівчина стала дружиною іншого. Я не міг з нею зустрічатися і не тому, що вона була заміжня або ж я боявся втратити місце на військовій службі, але й через переслідування мого ворога я не можу наражати її на небезпеку. Тому я хочу, щоб ви віддали їй цей оберіг - сказав він мені, поклавши його на стіл і підсунувши його мені