Частина четверта. Розділ двадцять сьомий

Розділ двадцять сьомий

- Ні-ні-ні! Не хочу, не буду – істерично кричала дівчина, ниць лежачи на ліжку й барабанячи кулаками по подушці

- Що ти не хочеш, що не будеш?

- Не хочу звідси їхати і не буду

- Як це не будеш?  Прийдеться

- Не буду і все тут

- Не будь дитиною дорога, цей будинок уже не належить нам, - сказала їй матінка.

– І що? Що з того?  Я заміж виходила... а він мене покинув! Чому він це зробив? Чому так зі мною вчинив?

- Значить, не любив – відповіла її сестра, а матінка додала

- До того ж ти з ним була тільки заручена. А якщо ти переживаєш що через те, що він тебе залишив про тебе, будуть судачити, так не варто.

- Ніхто й не знав про ваші заручини, адже твій наречений не навідувався до нас, і ніхто з його рідні крім його тітоньки, яка й так була схожа у наш дім через давню дружбу з нашою матінкою.

- І ніхто не оголошував про ваше швидке весілля за одностайною угодою тримати все в секреті, щоб ваш союз став для всіх несподіванкою. Ти ж так хотіла вразити всіх такою несподіванкою, щоб утерти всім пліткарям носи, які так зневажали твій норов.  Адже ніхто й не думав, що ти колись зважишся на таке радикальне дійство. І ніхто не взнає.

- Не в день весілля він тебе покинув - додала сестра

- А твій, хіба тебе любить?

- Якщо не кидає, любить.

-Ну та й  чого ж йому тебе кидати, хто ж на нього окрім тебе позариться – з’язвила дівчина сестрі

- Крім нього?  Хто на мене? А що зі мною не так сестра? Я що дурна собою чи нерозумна? А він…

- Отож-бо що він.  Не в тобі справа сестра, а в ньому

- Послухай, я знаю, що він тобі не подобається, але я люблю його

- Як його можна любити, він же огдний

- Ну що ти таке кажеш Мері? Ти ж сама знаєш, що це не так. Твої слова від злості. Він не винен, що тебе покинули. Навпаки, не треба плакати, а радіти, що доля показала тобі справжнє обличчя твого кавалера. Це він був бридкий, але не мій майбутній чоловік. І потворність його не зовнішня, а внутрішня.   З гнилою душонкою твій любий женишок виявився, дарма, що зовні гарний. А він мені відразу не сподобався, як тільки заговорив. І матінці теж. Але тебе переконати дуже складно.

- Начебто твій наречений одразу сподобався тобі – дорікнула Мері сестру

- Так, це правда. З першого погляду його зовнішність здалася мені непривабливою. Але коли з ним починаєш спілкуватися, зауважуєш, що він теж гарний нехай не тією яскравою красою, що привертає відразу увагу оточуючих. Так у нього грубі риси обличчя і важке підборіддя, так він не високий на зріст і ніс з горбинкою, але у нього гарна усмішка і добрі красиві очі, адже ти сама це визнала з часом. Не гнівайся, прошу тебе. Все на краще.

- На краще?! - розлютилася Мері - А на що ми житимемо, по-твоєму?  На що я тебе питаю?

– Вільям обіцяв допомогти. До того ж, через ці події він має намір прискорити наш союз, а я вже не залишу вас. Ви житимете з нами.

– З вами? А до цього де ми будемо жити?

- Послухай, завтра же я стану його дружиною і все владнається, вір мені. А сьогодні поки ми ще тут, треба не плакати, а збирати речі  бо нам дали два дні на збори.

- Два дні? Два дні! - розлютилася Мері - Що ці два дні в порівнянні з цілим життям? Цей будинок мав по праву належати нам! Хоч би він, але ні, з'явився братик і все зіпсував! Будь він не ладний

- Що ти таке кажеш дочко? - втрутилася матінка - Він же твій брат, твій зниклий брат! Радіти треба, що він живий і здоровий і повернувся до нас.

- Радіти? - ха, ха, ха. Як би не так!  Через нього розірвані мої заручини, через нього я опинилася в кепському становищі, через нього втратила будинок і становище в суспільстві.

- Не треба вішати на нього гріхи вашого старшого брата, прошу тебе.  А будинок не такий дорогий як  наш Метью. І сестра сказала тобі, що є вихід зі становища. Нам не доведеться винаймати кімнату. Наречений твоєї сестри дасть потрібну суму для того, щоб ми могли поїхати до родового маєтку вашого батька що у Шотландії. А цей будинок, що ми втратили нехай він фамільне надбання мого батька, а значить вашого дідуся, у якого ви є єдині онуки  ми всетаки оселилися в ньому через мою забаганку а саме моє небажання жити в Шотландії.  До того ж нічого ти не втратила, ще знайдуться гідні наречені, які розуміють, що кожен може опинитися в тому ж становищі, що й ми.

- Як же? Ніхто не захоче поріднитися з родичами злочинця

- Думай, що кажеш Мері. Від суми та в'язниці не зарікайся. Нема чого судити брата. Бувають обставини, що не залежать від нас. Він досі твій брат.

- Брат? Та він мені все життя зіпсував. Ненавиджу його, як же я його ненавиджу! Краще б він помер! - в серцях вигукнула вона, відразу у відповідь, отримавши дзвінкий ляпас від матінки

- Та як ти смієш погане дівчисько?! Де я тільки проґавила у твоєму вихованні? Та якби не твоя сестра і не Метью жодна гувернантка не витримала б у нас і дня роботи. Не кажучи вже про покоївок та няньок. Скільки їх змінилося через тебе та Стенлі, скажи мені? Якщо на те пішло то твоє життя зіпсував саме Стенлі - твій улюблений братик. Ви обидва один одного стоїте. Але навіть його ти не маєш права судити, втім, ти свого коханого брата завжди виправдовуєш, адже ви за характером два чоботи пари прямо споріднені душі право слово. Мері зараз же візьми свої слова назад.

- І не подумаю - зі злісною впертістю ображено підібгавши губи відповіла та, склавши перед собою руки і демонстративно сівши на кушетку

- Мері я не прошу, я вимагаю

- Що тут діється? – запитав молодий чоловік, який несподівано увійшов і у голосі, якого чулися суворі нотки.

- Брат ти повернувся? - з радісною усмішкою на вустах до нього кинулась миловидна дівчина, відразу опинившись у його міцних обіймах. Після повернення Метью ця вільність була допустима втім, його сестра Сьюзен завжди була відкритою і доброю людиною.