Частина третя. Розділ двадцять п'ятий

Розділ двадцять п'ятий

Звичайно, довелося в цю вирішену справу присвятити команду корабля, що залишилася, і спочатку з команди були такі, хто наполягав на рахунок поїздки в Сомалі, але їх була меншість, незважаючі на те що докази бабусі були логічними. Та й рішення капітана не обговорювалося і не підлягало сумніву, а хто сумнівався, міг легко піти. Але ніхто цього не хотів не тому що боялися Річарда якщо інформація просочиться, а тому що Річард завжди добре платив за роботу. Та й хитрий його вчинок, як не дивно, вони оцінили. Як же прикинутися помічником капітана, який треба сказати є його двоюрідним братом але ні як капітаном корабля.  Не пошкодувати свого родича, підставивши його під удар на випадок бунту. І той був не проти? Як він погодився? - запитували вони себе як тільки розкрилася правда точніше після того як Річард сам розкрив себе. За цей вчинок його не тільки оцінили, але й як не дивно поважали замість того, щоб оскаженіти через його не довіру до них. Швидше за все, вони розуміли, що по-іншому вчинити він не міг. Власне, завдяки безпосередньому розслідуванню він сам зібрав надійну команду, зайвих прибираючи зі свого шляху. Команда пройшла перевірку на міцність, відданість, відвагу, витривалість, дружність, згуртованість і справедливість у поділі, завдяки чому залишилися лише гідні. Ними виявилися прості хлопці яким не пощастило в житті: фермери, ремісники, пастухи, робітники і навіть колишні раби – чорномазі, як їх зневажливо називали. Один з них, до речі, і впіймав на початку історії друга Кетрін Джона. І, так, його теж звали Джек.

До речі про Джона! Ви напевно дорогі читачі переживаючи про долю Кетрін і не згадали про нього чи хоч іноді згадуючи думали де ж він, що з ним трапилося після того, як його зробили юнгою, а точніше нагородили його посадою порохової мавпи?

Джонові сподобалася ця посада. Але не одразу. Спочатку він чинив опір, знаючи, що Кетрін на борту. Особливо про це знаючи. Звичайно він хотів втекти, але без дівчини не хотів цього, втім, як тільки опинився на кораблі, відразу ж поривався до цього всіляко опираючись. Але його пориви не мали успіху і йому довелося змиритися. Він виконував свої обов'язки зокрема щодо чищення зброї, якою мріяв скористатися проти своїх викрадачів. Але незабаром дізнавшись, що Кетрін виходить заміж дуже здивувався, але розпитати її про це не міг. Втім розуміючи, що робить вона це не з власної волі – як не дивно передумав. Все ж таки вона буде дружиною капітана - з користю думав він, а значить, у нього з'явиться можливість піти, якщо Кетрін попросить свого чоловіка про це. Та через свою молодість він був егоїстом по відношенню до неї, адже на той час думав лише про себе.  Звичайно, він мав можливість, звернутися до духовної особи - за допомогою, але йому не давали таку можливість. А потім коли дівчина втекла він у протилежність егоїзму зрадів цьому факту і що дивно змирився зі своєю долею, яка він сподівався продовжиться не довго. Адже Кетрін  розповість поліції про нього, де він знаходиться, не сказавши правди про причину його появи на борту піратського корабля, який був насправді купецьким, але капітан не гидував піратським ремеслом. Але якби він знав, що дівчина на прохання свого майбутнього чоловіка, який теж переживав за долю свого друга Річарда, не розповість нічого поліції, не змирився б. Так дівчина спочатку так боялася розповідати комусь про нього, і тих до кого він потрапив, щоб ті з помсти не нашкодили її другові у разі виявлення їхнього корабля. Ніхто не повинен був знати, що вони пірати, нехай і дрібні, не ті головорізи, що працюють по-великому.

Зрештою, він ввійшов до смаку і поки не збирався повертатися додому побоюючись, що батькам вдасться умовити його залишитися та ще й тоді, коли всі зібралися за пошуками втрачених скарбів.

Що стосується двоюрідного брата Річарда Еріка Блейка, то він дійсно колись з легкістю погодився взяти на себе роль капітана корабля «Авантюрін», яким володів племінник і якого свого часу навчав бути моряком на своєму кораблі. Він був колишнім військовим та купцем. Купцем, який умів постояти за себе тому, що мав військову виправку бувавого моряка. Та й за Річарда він теж не переживав, бо сам його й навчав.

Отже, повернемось до подорожі наших героїв. Кетрін була дуже діяльною і робила те, що не повинна була робити. Вона допомагала корабельному коку, лагодила чужий одяг, мила палубу, вчилася в'язати морські вузли, намагалася навіть зайняти місце передбачаючого, а ось зброю в руки брати не хотіла незважаючи на те що  Річард, розчулившись її діям, вирішив навчити її стріляти.

• Я і в рукопашну впораюся чудово - гордо говорила вона – проте попросивши його навчити її битися на шаблі, на що він з радістю погодився. Вона була дуже здібним учнем, тому всьому навчалася швидко. Їх це спільне заняття ще сильніше зблизило, що вони стали не розлив вода - нерозлучними друзями. Але й особлива іскра між ними пробігала час від часу. Та, що поєднує серця чоловіка, і жінки так часто, що не помітить це лише сліпий. Звичайно, Кетрін теж стане це помічати і сумувати за втраченим  чоловіком, про якого вона думала як про людину, яку вона своєю поведінкою і новими почуттями зраджує. Вона ніяк не могла повірити, що він мертвий, хоч розум говорив протилежне. І все ж життя тривало, а вона була жива і не хотіла живцем ховати себе, піддавшись душевним мукам про колишнє кохання.

Коли наші герої прибули до Канарських островів вони розділилися на групи, щоб окремо розпитати населення про примарний острів. Якщо здобуті відомості співпадатимуть, отже, вони правдиві.

 Виявилося, що жителі острова Ель Йеро бачать в океані острів, якого немає.

Прибувши на острів, мандрівники діяли згідно з вказівкам відзначеними на карті, і їм нарешті, посміхнувся успіх. Вони виявили скарб. Їхньої радості не було меж. Вони й сміялися, й плакали, й обіймалися, й кричали, й навіть цілували одне одному обличчя, а одні навіть міцно поцілувалися заздалегідь радісно обійнявшись. Здогадуєтеся хто?  Я гадаю це логічно. Звичайно, Річард і Кетрін на якийсь час забули про те, до чого це призвело, а точніше підштовхнуло. Про золото.