ЧАСТИНА ТРЕТЯ. РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ПЕРШИЙ

ЧАСТИНА ТРЕТЯ.

 РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ПЕРШИЙ

Барбадос

Коли друзі прибули на Барбадос і притиснули до стінки Френка Сільвера, він присягався і божився, що не має жодного стосунку до викрадення Метью. Так і хтось інший, оскільки його просто не могло бути, цього викрадення, бо дівчина була свідком його вбивства. Та й як пізніше з'ясувалося труп його розбійники спалили разом із будинком точніше в будинку,аби видно замісти сліди.

- О, схоже, ви навіть і не подумали про це, що хтось може з помсти вбити його, вбити в тому будинку. Це ж логічно. У будинку, в якому він, очевидно, був щасливий та не довго. Дурні! - з тріумфом, злісно засміявся він, побачивши їх розгублені обличча на яких читалося розчарування, і розуміння трагічної долі свого товариша.

- Звідки ти це взяв собака! - раптом розлютився Річард, кинувся на нього, притиснувши його до стінки і вигином руки стиснувши його шию.

- Як же, місцеві - захрипів той - місцеві дітлахи через свою цікавість та ігри знайшли його кісточки в згорілому будинку

- Ти брешеш собака!

- Ні, не брешу! Можете переконатися в цьому в Чарльз-Стауні. Ця хвилююча уми історія у всіх на устах. А ще в мене є лист від її тата, у якому це обумовлено.

– Де він?

- У моєму секретері, я ще не встиг його їй віддати завдяки вам добродії.

****

Кетрін вирішила повернутися в Чарльз-Стаун, щоб побувати на могилі свого чоловіка, останки якого були поховані, але без неї. До цього вона була впевнена, точніше її запевнили в тому, що Метью поховали чарльзтаунці як належить. Але заразом і переконатися в цьому не завадило б. А якщо це не так, вона поховає його як дійсно належить, як православного віруючого. Та й панахиду потрібно замовити, відстоявши належну службу. У храмі Пресвятої Богородиці, в якому колись вона здобула віру. Про те, що

православного батюшки, який підтвердить чи спростує слова Френка, може вже й не бути у Чарльз-Стауні, вона про це й не подумала. Звичайно, якщо це, правда, то будуть і свідки похорону Метью, але їй дуже хотілося почути це саме від батюшки, який як пастир зможе знайти підхід до її змученої душі.

Вона навіть уявити не могла, як його, її дорогого чоловіка вбитим знайшли і що за цим одразу було. Реакцію людей та їх дії. А переконував її в тому, що все пройшло як треба, спочатку Френк, а потім і її батько у своєму листі, який він написав їй на прохання

Френка. Лист, про який вона ще не знала, вперше почувши про нього від Френка тільки зараз, коли повернулася Енн, але не одна, як і обіцяла, а зі своїми друзями готовими прийти на допомогу одним з яких виявився не хто інший, як Річард Блейк. Подумати тільки Річард Блейк друг Метью. Друг, який турбувався за долю її чоловіка, а значить і її, адже чоловік та дружина одне ціле.  Отож, що стосується листа. Написав його їй батько, щоб вона остаточно переконалася в чесності Френка щодо того, що її мати померла, а батько відмовився від неї, але виявилося з письма поки не остаточно. А щоб він відмовився від свого наміру, вона має вийти заміж за Френка Сільвера. Тільки після цього він простить її, а інакше оголосить її загиблої в морських водах пустивши слух про це, щоб уникнути ганьби щодо справжньої її долі. Як же, жити з чоловіком під одним дахом не будучи його дружиною нехай навіть цей чоловік і врятував її і в шляхетності якого він не допускає сумнівів щодо морального ставлення до ної. Але якщо ж вона відмовиться від його пропозиції, чи наказу це вже як їй це завгодно розуміти, він не здивується, якщо Френк переступить цю межу знаючи, що вона стала безрідною через відмову від її батька. І він не засудить його в тому, адже не чернець Френк, щоб довго залишатися стійким і байдужим по відношенню до жіночих принад.   А в кінці листа як про щось звичайне і суттєве було їм сухо згадано про те, що виявляється її чоловіка ще й спалили, адже кісточки Метью були нещодавно знайдені в згорілому будинку і поховані. Ніхто тоді не мав сумнівів, що це був він, а вона зникла, бо останки її чоловіка

 тримали предмет шпагою з вигравіруваним гербом його сім'ї і обручкою на пальці.

 М'яко кажучи, шокована цією новиною Кетрін не могла зрозуміти, навіщо потрібно було піратам спалювати будинок, не забувши і про Метью. Видно Метью чинив сильний опір. Вона навіть сама собі  не могла назвати свого чоловіка трупом чи небіжчиком. І без здригання вважати чи чути, що він став кісточками чи останками. Адже він не був таким для неї.

Так як Кетрін не бачила його поранення через її непритомність, вона припустила думку, що він напівживий, але мабуть ще якось чинивши опір і якось обдуривши їх зміг увірватися в будинок за шпагою у відчайдушній боротьбі за своє життя, але зазнав поразки. А під час бійки скоріше всього були збиті свічки які і  підпалили будинок. А розбійники просто тому, що їм так захотілося, не випустили його звідти.

У Чарльз-Стауні їй пощастило застати отця Михайла, який з дня на день збирався повертатися до Лондона, бо його пасторський обов'язок нести слово боже в цих місцях добігав кінця. Він розвіяв її сумніви щодо похорону, і дівчина поїхала з ним до Лондона, щоб здійснити те, що задумала. А ще вона задумала піти в робітний будинок, бо треба ж було на щось жити. Своє справжнє ім'я вона вирішила приховувати, замінивши іншим, і вигадати правдоподібну біографію.

За допомогою до своєї бабусі вона не звернулася, приховавши своє перебування в Лондоні, щоб не зганьбити її ім'я якщо навіть бабуся їй і допомогла б принаймні   б спробувала. А ось кузина, яка навіть не з'явилася на весілля Кетрін, засудивши її вчинок, дізнавшись, що привело її до Лондона, не втрималася б від сарказму на її адресу і подбала б про те, щоб історію Кетрін дізналося все вище суспільство. Якщо вже це не зробила, будучи   як не дивно великою пліткаркою, що було неприйнятно шляхетним дівчатам, а лише людям, які перебувають на нижньому соціальному щаблі.  Щоправда, бабуся теж не була на весіллі, але тому була причина. Вона не знала про це весілля, тим часом, перебуваючи за кордоном за станом здоров'я, проходячи курс лікування у спеціальному санаторії. Та якби й знала, не встигла б на весілля, як би  і поспішала. Та й молоді незважаючи ні на що поспішали одружитися, побоюючись якоїсь каверзи з боку батька Кетрін.