Частина друга. Розділ вісімнадцятий

=

РОЗДІЛ ВІСІМНАДЦЯТИЙ

Через кілька місяців…

Весілля. Як це приємно звучить. Того дня я була дуже щаслива, не дивлячись навіть на те, що дощ знову лив як із відра, немов являвся провісником моїх сліз.

Так писала Кетрін у своєму щоденнику, сидячи на ліжку і гірко плачучи.

Той день обіцяв стати найщасливішим у моєму житті, незважаючи ні на що. Це свято, яке трапляється раз у житті – принайні у моїй уяві у що я свято вірила, було дуже скромне, як у простого люду і темпаче повинно  було бути дуже веселим як і в них. Народ, не дивлячись навіть на бідність, вміє веселитися, адже він багатий на душу. Тим більше наше весілля мало відбутися серед цього простого люду звичайних поселян, які не пройманули допомогти мені його зіграти.

У мене були подруги серед місцевих дівчат, з якими я неодноразово відзначала свята. Мені завжди було легко і просто з ними втім, я завжди почувала себе комфортно серед простого народу і, мабуть, навіть розкуто. Одним словом я була такою, якою я є, скинувши накладені на мене вищою знатю пута лицемірства та педантичності. Я ніби оживала серед людей. Вважаю тому і всупереч, мій батько недолюблював мене, просто в мені розчарувавшись.    А так я здебільшого спілкувалася з Джоном – підозрюю, батько боявся, що я в нього рано чи пізно закохаюся – це його просто виводило з колії. Я ганьбила його в очах суспільства, чию думку він ставив понад усе.

Не знаю, чому, але я завжди задихалася в тій багатій клітці, в яку потрапила завдяки своєму народженню. Звичайно, мені пощастило в цьому, адже мені не потрібно було важко заробляти на хліб, і все ж мені було нудно - не дивлячись навіть на те, що нам часто наносили візити втім, як і ми, і влаштовувалися бали, на яких єдиною розвагою я вважала танці.

І ось тепер, коли я виходила заміж за кохану людину, яка призначена мені долею, а не нав'язана мені моїм батьком, кожна не те що хвилина, а й секунда мені здавалася найчарівнішою, а я казково щасливою нареченою на світі.

Єдине, що затьмарювало такий знаменний для мене день, це відсутність батька, але я намагалася не думати про це.

Після весілля Метью хотів забрати мене як свою законну дружину до Лондона, де я мала стати повноправною господаркою в його будинку. А також пообіцяв вирушити зімною до Росії, де ми могли б відвідати православні храми та монастирі. Я знала, що нудьгуватиму за своїм рідним домом, за батьками сподіваючись, що згодом мій батько все ж таки зрозуміє і пробачить свою недолугу доньку.

Метью казав, що мій батько егоїст і деспот, який думає лише про себе, та таких як він ще пошукати треба. А я сподіваюся, що в глибині душі він не такий чи крайньою мірою притвориться іншим хоча б заради статку мого чоловіка.

Метью друга дитина в сім'ї, тому мала стати священиком – католицьким священиком, бо права наслідування як і титул переходять від батька старшому з оприсків. Він закінчив богословську академію хотів одружитися, але його наречена незабаром померла від туберкульозу. А оскільки вона повинна була стати дружиною священика, Метью після її смерті знайшов втіху в зовсім іншій справі, що не підходить для віруючого чоловіка, ставши артистом. Відкривши в собі артистичні здібності ще в юності, і після тієї трагедії вивчившись цій майстерності, він жодного разу не пошкодував про зроблене, оскільки цей шлях не нагадував йому про ту, що була нерозривно пов'язана з його богословською діяльністю. Звичайно, йому не діставалися головні ролі як наприклад колись актору Томасу Баттертону, який грав Гамлета, як і до нього, Річарду Бербеджу. Або ж акторові Джеймсу Квіну, який настільки реалістично зіграв Шекспірівського Фальстафа, що англійці, не дивлячись на свою любов до реалістичності, вважали його надто класицистом. І все-таки певний успіх скоріше завдяки своїй зовнішності ніж таланту, втім як те так і інше доповнювало одне одного, він мав природньо  і у жіночої половини суспільства. Звичайно, це йому лестило, але лише в тій мірі, в якій виразно зіграла його зовнішність, що спокусила жіночі серця. Звичайно, йому не прітило здобути популярність завдяки суто своєму таланту, якщо звичайно він настільки гарний, щоб про це думати, в чому він був не впевнений. Але навіть якщо й так, він, залишивши марнославні думки, задовольнявся тим, що вже мав завдячуючи Богові за це. А особливо за той хрест, що йому довелося нести через втрату нареченої, адже якби не це, він не став би актором, а не ставши їм не зустрів би мене Кетрін, яка була з православних віруючих. Англійки яка правильно славить Господа.

Але трапилося так, що його старший брат, будучи графом, несподівано помер - безглузда смерть: неабияк напившись впасти зі сходів звернувши собі шию - і весь його стан як і титул перейшли до молодшого - Метью.

Ставши щасливим володарем титулу, про що Метью навіть не спромігся мені розповісти, граючи роль звичайного хлопця до тих пір, поки я не погоджуся, стати його нареченою - милий обман - Метью не захотів залишити своє ремесло, обставивши все так, щоб вище суспільство думало, що це його хоббі. Втім, так і було а зараз він вирішив залишити це своє хобі, тому що тепер він все ж таки отримав головну роль – бути моїм чоловіком.

Кетрін усміхнулася, подумавши: «Так, граф – артист»».  Як артист свого часу він був дуже популярний у Лондоні серед знаті.

Напевно, багато хто, якщо не всі дивувалися, чому наше весілля буде таким скромним – якже простий сільський люд, а не знать гуляла на нашому весіллі. Який же скандал викликала ця подія, пусті плітки, домисли серед цієї самої знаті. Як я сміялася, як я була щаслива. Тільки близькі друзі мого чоловіка прийшли на наше весілля, справжні друзі. Навіть Річард. Ніхто з так званих моїх подруг, багатих подруг не з'явився на наше весілля - Ха! Вище суспільство аякже. Втім, я теж по праву народження входжу до його лав. І не дивлячись на це, я ніколи не вважала їх своїми подругами. Мене завжди досаджувала їхня манірність, лицемірство, дотримання моди, правил. Так добре, що є школа благородних дівчат, але як погано, що шляхетність ховається за зовнішнім блиском, і пристойністю.  Якщо воно взагалі ховається. Чому так багато уваги приділяється зовнішнім, видимим факторам, таким як, наприклад, поведінка за столом, і правильною манерою вести бесіду, але не як допомогти трудящому, нужденному, бідному; людині чи тварині, птиці, кожній живій істоті, що потрапила в біду?