Частина друга. Розділ шістнадцятий

Розділ шістнадцятий

З того часу, як Кетрін зустріла Метью - племінника коваля вони стали, нерозлучні. Він став їй допомагати у продажу пирогів носячи важку корзину, а вона розраховувалася з покупцями. Та й не треба було їй боятися за свій гонорар із таким «охоронцем» як Метью. Кетрін прокидалася рано, щоб до обіду встигнути напекти пирогів і розпродати їх, і Метью завжди її супроводжував, попередньо наносячи їй ранковий візит, щоб одразу ж нести корзину та не одну, до воза. Раніше в неї не було такого дорослого помічника як Метью, а тільки юнаки та отроки, які не могли довго впоратися з непосильною ношею, або втрачаючи терпіння.  Тому кошик несло двоє хлопчиків або один із них разом із Кетрін наперевагу. Але зараз у неї з'явилася можливість придбати ще один кошик, в який вона клала квіти як додатковий атрибут до пирогів. І це допомогло, адже людям було завжди приємно отримати до пирігів на сніданок ще й аромат природи. Крім цього, вона пропонувала своїм постійним клієнтам:

- Якщо бажаєте, я можу ще й молоко доставляти додому – на що їй було дано згоду.

Так, у неї з'явилася ще одна послуга, яка приносить додатковий дохід.

Таким чином, Кетрін мала успіх у своєму спочатку маленькому, але згодом дедалі більшому бізнесі.

Всі нею пишалися не виключаючи Метью. Після перших успіхів у додатковій послузі – квіти, він її хвалив і розхвалював вже, бо люди були приємно задоволені. А от коли їй спало на думку ще й продавати молоко і не отримати відмови то:

- Вийшло Кетрін, у тебе все вийшло - засміявся він, підхопивши її і закружлявши на місці. Вона теж сміялася від щастя, а, насміявшись, так відповіла йому:

- Не в мене вийшло, а в нас - усміхнулася вона йому з подякою в серці і ніжністю в душі. - Дякую тобі. Велике тобі спасибі – збуджено дякувала вона йому, коли вони міцно тримали один одного за руки.

- Не дякуй Кетрін. Я нічого такого не зробив, а лише допомагав тобі. Я все, що хочеш тобі, зроблю. Все, що не попросиш.

- Навіть зірку з неба дістанеш? - весело пожартувала Кетрін, на що він серйозно відповів:

- Навіть місяць - і пильно глянув у її очі. Дівчина тут же осіклася під його поглядом таким пекучим і ніжним. Здавалося, він бачить її наскрізь, і в той же час їй здавалося, що його погляд обвалакує її теплом і сяйвом, тільки чого?

У дівчини перехопило подих і серце забилося часто-часто, і ось коли вона вже була готова відвести погляд убік, але, все ще не зробивши цього їх губи, злилися в єдиному пориві ніжності та тепла. І як не дивно, вона відчувала себе з ним комфортно та захищено в обіймах.

Коли їхні вуста розімкнулися, вона, подивившись у його очі, зніяковіло почервоніла і поклала свою кучеряво-руду голівку на його плече, обійнявши його ніжно-ніжно, міцно-міцно.  А він ще міцніше і ніжніше обійняв її у відповідь. Так вони й стояли, обнявшись, а кожна хвилина їм здавалась секундою і якби завмерли вони так надовго, і вічності їм було б мало, така ніжність їх переповнювала. І не було для них на світі істоти ріднішої і дорожчої, ніж той, кого вони так шалено обіймали; так вони були поглинені один одним, що здавалося їм, весь світ пішов на задній план і немає на світі нікого, крім їх самих.

- Кетрін, мила Кетрін - сказав Метью дівчині тремтячим голосом, трохи відсторонившись. Взявши дівчину за підборіддя, він з ніжністю в очах і чимось ще незбагненно блискучим заглянув у її очі. - Я бажаю щось сказати вам, не знаючи, як ви до цього поставитеся - глибокий вдих - Я бажаю сказати про свої почуття до вас мила Кетрін. Я люблю вас Кетрін, настільки сильно люблю, що готовий одружитися з вами. Я полюбив вас з того самого момета, як уперше побачив, але це сталося не тут Кетрін – знову глибокий вдих.

- Не тут? - Здивовано подивилася на нього дівчина, незрозуміло дивлячись на нього.

– Так не тут. - Метью закашлявся - Вибачте ... Мені не легко вам в цьому зізнаватися, але я хочу ризикнути всім зробивши це. Навіть якщо ви після цього зненавидите мене я зроблю це. І якщо це станеться, то нехай зараз, ніж тоді, коли буде пізно щось виправити.

- Ненавидіти вас?

- Я не виключаю цього, хоча сподіваючись на протилежне, покладаючись на ваш розум і доброту.

-Кетрін! - Метью розімкнув обійми - я та людина, яка хотіла змусити вас вийти заміж за Річарда Блейка - видихнув він фатальне зізнання.

- Ах?! - дівчина вражено подивилася на нього, прикривши рот долонькою. - Як же він змінився, відростивши вуса і бороду, я зовсім його не впізнала - подумала вона - Ви, ви ...

- Так знаю, негідник і брехун, який після свого визнання став вам ще огиднішим, ніж раніше. Негідник, який, полюбивши дівчину, віддавав її іншому, хоча сам не розуміючи причини, був готовий одружитися з нею як втім, і зараз готовий зробити це з її на те згоди. І цей негідник я, людина, яка вас Кетрін не варта. І єдине, у чому я не брехав – це моє ім'я.

Дівчина, опустивши погляд, мовчки слухала його, а вислухавши, твердо дивлячись йому в очі, сказала так:

- Так Метью ви маєте рацію, ви негідник. Негідник, що тоді так хотіли вчинити зі мною не зважаючи на мої бажання як я якась маріонетка, яку можна смикати за ниточку як вам заманеться.  Я б могла сказати, не зважаючи і на мої почуття, але саме їх ви і поберегли. І це почуття ганьби та приниження бути скомпроментованою в очах суспільства. Завдяки Вашій любові і сподіваюся вородженому благородству, яке вами керувало ви вчинили так, а не інакше. 

- Кетрін я…

- Дайте мені закінчити не перебивайте, бо я ще не все сказала. - Метью кивнув

- Ви сказали, що єдине, у чому не збрехали – це ваше ім'я, але це не так – він здивовано подивився на неї.

- Ви ще не збрехали мені, що є племіником коваля - впевнено анітрохи не сумніваючись у цьому, сказала дівчина - І ви не винні в тому, що раніше сталося.

- Винен. Винен у тому, що зрозумівши в розлуці, що люблю вас, і на щастя знаючи вашу історію, яку ви розповіли на кораблі і чиєю дочкою ви є, я вирішив відновити наше знайомство, підкупивши коваля, щоб видав мене за свого племінника. А інакше знаючи ким я є насправді ви не побажали б і розмовляти зі мною. Чи не так Кетрін, адже я правий?