Частина друга. Розділ тринадцятий

РОЗДІЛ ТРИНАДЦЯТИЙ

Кетрін після повернення додому в рідні місця довелося ділити кров з людьми, які її прихистили, бо їй не були раді вдома, вірніше їй не була рада тільки одна людина і як це не дико звучить це власний батько. . Звичайно, це було так не завжди, а трапилося з тих пір, коли в дівчини з'явилася на все про все своя  думка, і вона нехай і не відразу почала суперечити батькові, відстоюючи її, тому що їхні погляди в тому чи іншому питанні часто розходилися.

вік, Спочатку її батько вважаючи, що це перехідний вік, згодом зрозумів протилежне.  А, зрозумівши, постарався змиритися з цим проявом її такого розхожого з ним амбітного характеру, знаходячи компроміси і певною мірою пишаючись тим, що його дочка не боїться відстоювати свою думку, не дивлячись на його жорсткі ноти в голосі і такий самий невблаганний погляд. Правда, спочатку дівчина боялася цього погляду і цих строгих нот у голосі, але з часом звикнувши до них, перестала боятися і почала говорити те, що думає. І все б нічого та ось сильна розбіжність у поглядах якось між ними трапилася, та така що не знайти мудрого рішення щоб примиритися їм між собою, а саме, це рішення батька видати дочку помимо її волі заміж та ще за не кохану людину.

 Ех! Нічого вже не вдієш. Непохитний батько, у своєму рішенні щодо долі дочки не дивлячись на безперервні умовляння дружини поміняти своє ставлення до тієї, яке не припиняється і після її повернення додому.

- Я прийму її тільки з однією умовою - незмінно повторював він жорстко, підкреслюючи - і тільки, з однією умовою: якщо вона схаменеться, визнавши свою помилку, а значить вийде за того, кого я їй вибрав за дружину і сім'я якого, не дивлячись ні на що готова прийняти її.  Адже я дипломатично підійшов до цього питання і зміг переконати їх (будучи впевненим, у розумності доньки, а значить її поверненні), що вона нібито поїхала до далеких родичів погостювати у них, бо вони давно звали її до себе.

Так, нелегко далося дівчині це випробування, надто жорстокі умови поставив їй батько. Виходить йому покращити фінансове становище сім'ї дорожче, почуттів власної дочки. Вона ніколи і не думала, що він здатний на таку підступність особливо враховуючи щасливе дитинство - той час коли батько був найлюблячим, найдобрішим, найпоблажливішим до її дитячих проказ, а значить найкращим батьком у цілому світі.

Та часом нам підступна доля-лиходійка підносить сюрпризи і не завжди втішні.

Отже, Кетрін зосталася в селищі. Допомагаючи сім'ї, яка прихистила її, по господарству і доглядом за їхніми дітьми вона тим самим хоч якось відволікалась від сумних думок, тим більше їй це було не в тягар, адже дітей вона любила.  А часом, коли видавалась вільна від праць і виховних турбот хвилина  вона залишалася наодинці з природою, тікаючи до далекого струмка, що притулився серед дерев і різних чагарників, які тішать погляд своєю зеленню під теплим привітним сонечком. Гарно це було, але й дарувало заспокоєння окрім свіжого оздоровчого повітря. А ще якби не матуся і не їх регулярні зустрічі (благо батько не чинив перешкоди) не їх взаємна підтримка, то Ктрін всього того б не витримала.

 Так у справах і турботах проходили дні за днями, але не забувала Кетрін свого рятівника та благодійника Отця Михаїла. Родом він був із далекої Русі, а в Англії з’явився, щоб донести слово Боже недбайливим чадам.

Хоча і викорінилася до описаного часу віра православна в Англії в результаті Нормандської навали ще в 1066, коли останній православний король був убитий, але повністю не зникла, живучи в умах деяких людей традиціями і обрядами і терплячи гоніння і глузування злого неосвіченого люду. І одного разу трапилося, так що вирішила Кетрін вирушити разом з батюшкою на його батьківщину далеку Русь-оплот православної віри, з метою відвідати святі місця в надії, що за довгий час своєї відсутності вдома відбудуться зміни, і все ж таки пом'якшиться жорстоке серце її батька. І як не дивно це було і дивовижно, підтримав її в цьому рішенні не тільки батько Михайло, але й матуся мудро розсудивши, що як не гірко знову розлучатися з дочкою, вона вважала, що іншого виходу немає в обставинах, що склалися. А тому змушена була відпустити її, даючи настанову і благословляючи в далеку дорогу, сподіваючись на найкращий результат, а значить, на нову щасливу зустріч, яка не тільки знову з'єднає, але ще міцніше зв'яже їхню родину.