Частина друга. Розділ дванадцятий

РОЗДІЛ ДВАНАДЦЯТИЙ

Кетрін, опинившись у Кароліні на шляху додому, спочатку зайшла до батьків Джона. Її супроводжували священик з дияконом, з нагоди одягнені в мирський одяг, яких відправив разом з нею батюшка Серафим, який врятував дівчину від Річарда і Метью і приховав її до пори в будинку, де він проживав зі своєю сім'єю, яка не побажала залишитися в Росії в 1716 році. У тому році за указом імператора Петра / на англійській землі було відкрито перший російський православний храм і в листопаді здійснено першу Літургію на свято Введення у храм Пресвятої Богородиці Храм був заснований при Російському посольстві для молодих дворян, надісланих до Англії для навчання, та російських моряків. Якось, перебуваючи з батьками в Лондоні, з нагоди іменин своєї бабусі дівчина зайшла до того храму разом із матінкою заради інтересу. Їй сподобалася заспокійлива атмосфера, що панувала в ньому. Спів хору, лагідні лики святих на іконах. Згодом вона відчула у храмі Божу благодать для свого спасіння.         

Ох, як же раділи їй народити Джона, як плакали. Втім, плакала лише мати хлопчика, яке батько час від часу хмурився, не видаючи справжніх почуттів.

- А ми вже й не знали, що й думати, не сміючи надіятися на нову зустріч. І все ж молили Всевишнього, щоб ви повернулися з Джоном.  Не одразу ми того дня вашого зникнення, кинулися вас шукати. Думали, що сховалися десь як звичайно пустуни, але коли справа до ночі йшла, схаменулися. Усіх на ноги поставили, аби сприяли в пошуку. Вирішили, порадившись із селянами вас вранці шукати. І все ж надія була ще, думали наступного дня з'явитеся голубчики, але не з'явилися втім, як і в ті дні, що йшли за цим. Я звелася, пряма вся - повідала дівчині про своє горе мати Джона - всі очі переглянула, вичікуючи вас та дарма - заплакала вона, витираючи сльози краєм фартуха.

- Повноті жінка - тут же втрутився батько Джона, втішаючи бідолашну - Що вже плакати все спориться, бачиш вже і Кетрін з'явилася?

- Так воно так, та тільки де Джон? - Нема його, нема - заголосила вона. - Що з ним тепер буде?

- Та ми і Кетрін не чекали, не думали, що з'явиться. - сказав чоловік дружині - А як з'явилася, вразилися дуже. Нам про це дітлахи розповіли - розповів дівчині батько Джона - на що дружина його посміхнулася крізь сльози і додала:

- То радості було, коли загаманіли всі разом, вбігаючи в будинок: «Кетрін повернулася, Кетрін повернулася!» випереджаючи твій прихід - звернулася вона до Кетрін з усмішкою крізь пекучі сльози і додала:

- Тото радості було, коли загаманіли всі разом, вбігаючи в будинок: «Кетрін повернулася, Кетрін повернулася!» випереджаючи твій прихід - звернулася вона до Кетрін з усмішкою крізь пекучі сльози.

- Так дружина, радості твоєї не було меж - усміхнувся її чоловік, згадуючи, як дружина, так і кинулась до дівчини мало не іздавши писк як дівчина від радості, поки вдосталь необійнявшись, запитала: "А де ж Джон?" виглядаючи його з-за плеча дівчини бо вважала, що забарився він десь із дітлахами – ось тут він і засумував при цьому спогаді, бо відповідь дівчини виявилася тоді не втішною:

- Я не знаю, де він. Нас викрали, відправивши на корабель - на що жінка тільки ахнула від страху за свою дитину, округливши очі. - Він повинен бути на кораблі, але я його не бачила за той час, що знаходилася на його борту. А от коли запитала про нього, мені розповіли що поводиться він добре і зі своїм новим обов'язком як юнга вміло справляється і що саме такого тямущого і спритного як він вони і шукали. А більше мені знати не треба. А от коли я змогла втекти, сподівалася, що з ним все буде добре, раз дорожять їм, ті нелюди в руках яких він опинився

- А як же ти дівчинка дісталася сюди? Як змогла втекти? - через деякий час спитав її, хмурячись, батько Джона так як дружина його, перебуваючи в горі від почутого, розплакалася.

- Мені в тому батюшка один допоміг, посприяв.

- А де він?

- Він чомусь пішов на заїжджий двір. Він хотів провести мене, але я запевнила його, що, добре знаючи ці місця, сама вже якось доберуся. А як мої батьки? - Раптом запитала вона, на що обидва її співрозмовника з німим питанням трохи розгублено переглянулися.

- Батьки? - перепитав її батько Джона, на що Кетрін здивовано подивилася на нього.

- Звісно. Я хоч і збираюся повернутися додому, але спершу хочу знати, як у них справи? Розвідати обставини. Звичайно, я розумію, що після мого зникнення не все в них тепер добре. Напевно настраждались через мене бідолашні. Але здоров'я їх я все ж таки сподіваюся, через мене не похитнулося? Чи у здоров'ї вони поживають?

Батьки Джона знову розгублено переглянулися, і раптом чоловік кивнув дружині, ніби погоджуючись з її німим питанням тим самим, дозволивши їй відповідати, перед дівчиною розуміючи, що краще жіночих слів у цій справі не знайти. Жінка завжди краще знайде підхід, до іншої жінки (на відміну від чоловіка) знайшовши потрібні слова втіхи чи повчання залежно від обставини, якщо звичайно між ними немає явної чи потайної ворожнечі, а то й заздрості. І жінка, пересиливши себе, постаравшись заспокоїтись, м'яко промовила:

- Здорові. Ось тільки матінка твоя ледь не злягла, як зрозуміла, що безплідні її пошуки і очікування, а як усе ж таки зрозуміла, що втратила тебе безповоротно так від горя і справді ледь  не злягла

– Ах! – злякано скрикнула Кетрін від цих слів, а жінка продовжила:

- Але все ж таки вона пересилила себе, відчувши - за її словами, що ти жива і здорова. Материнське серце не обдуриш. І дуже благала вона за тебе всіх святих і Господа нашого, щоб передчуття її не обдурило, і вберегли вони тебе від усіх напастей і повернули назад до батьківського дому. Та вона й сама все розкаже, як побачитеся. Я попереджу її про те. Підготую ґрунт, щоб ти своєю несподіваною появою не застала всіх зненацька, учинивши переполох. А то раптом і справді з нею удар станеться, але тепер від радості – хитро примружилася вона.