Частина перша. Розділ шостий

РОЗДІЛ ШОСТИЙ

За письмовим столом сидів чоловік і розглядаючи щось під лупою, коментував побачене напроти нього людині, яка кивала на знак згоди або хмикала залежно від почутого.

- Чого ти хмикаєш? Хмикає він. Нічого смішного не бачу – обурився чоловік

- Ну, вибач – розвів той руками

- Вибачається він. Ти мені краще скажи де друга половина? - змахнув він рукою, в якій тримав те, що кілька секунд тому так ретельно розглядав.

- У мене – відповів той просто

- Як у тебе? Чому?

- А отак у мене. Це моя річ і завжди була нею. Тільки тепер я вирішив підстрахуватися.

– Що зробити, підстрахуватися? – здивовано перепитав він.

- Я не вірю своїм вухам. Ти і підстрахуватися? - У відповідь ствердний кивок - Ой тримайте мене, підстрахуватися - розреготався чоловік. Невже правда? - Знову ствердний кивок.

- І для цього ти його розірвав?

- Виходить для цього

- Нізащо б не повірив, що ти на це здатний. Не довіряєш мені?

- Ну, чому ж не довіряю? Довіряю.

- То навіщо тоді ти це зробив? Ти й раніше знав, що у ноьму викладено. А з недавніх пір у цьому немає і не було жодного секрету між нами. Чи ти не для себе стараєшся? – підозріло запитав він.

- Вгадав. Та й Джеку твоєму не довіряю. Больно вже він не надійним зберігачем секретів виявився. Може він навмисно хлопця підіслав, щоб усе виглядало, як злодійство, а самому зробити копію та втекти? Як же він єдина з нас людина, яка розуміється на цій справі, надійна людина як ти мене запевнив і доручив мені віддати йому папірець для ґрунтовного розгляду в цій складній системі шифрування рисок і ліній

- І для кого ж ти так стараєшся? - проігнорував той звинувачення на адресу згаданого Джека, а значить і свого

- Для однієї дівчинки

– І де вона?

- У мене в каюті

Чоловік уважно подивився на співрозмовника і хитро примружившись, сказав:

- Я дивлюся, ти даремно час не втрачаєш - в голосі почулася легке глузування. - Що ж ти так її захищаєш? Невже так зазіхнув на її неземну красу, що й голову втратив через неї? Це на тебе не схоже. А от якщо взяти до уваги твою підозру щодо Джека, значить виходить вона теж його співучасниця, якщо цей документ опинився в неї саме так?

- Це моя справа втрачаю я час чи ні - розсердився той, проігнорувавши зауваження співрозмовника

- Гаразд, не кип'ятись. Ти маєш рацію це твоє діло. Але те, що стосується Джека моє. Тому якщо ти залишаєшся без притензій до нього, і я не чіпатиму її. До речі, коли ти віддаси другу половину?

- Коли буду переконаний, що дівчинці точно нічого не загрожує

– Вона читала папір?

- Вона стверджує, що не робила цього

- І ти їй віриш?

- Думаю так

-Думаєш?! – у голосі почулася іронія

- Так я вірю їй. Якби ти її тоді бачив перелякану, але не зважаючи на це  все ж таки вона твердо дивилася мені в очі в той момент, коли вона це стверджувала, ти теж їй повірив би.

- А чому ти її так захищаєш? Ти, що й справді запав на неї?

- Вона просто виявилася не в той час і не в тому місці - ухильно відповів той

- Ой, який ти добренький, виявляється - іронічно посміхнувся чоловік - а я і не знав про це. Щось я раніше в тобі цієї якості не бачив.

- Аж надто гарне дівчисько - самовдоволено посміхаючись, відповів той - Не хочу, щоб з нею щось трапилося. Вона поки що потрібна мені.

- Так, ну так. Ти маєш рацію таким добром потрібно скористатися у своє задоволення. Як кажуть, не можна втрачати нагоду.

- Точно - хмикнув чоловік.

А що ж Кетрін? Що вона робила в той час, поки йшла ця розмова, якою саме мірою вирішувалася її доля?

Вона була у каюті та …

Ні, все гаразд

Та тому що минуло досить багато часу з того злощасного дня, коли вона вперше вступила на палубу корабля, щоб тут же опинитися в каюті її викрадача, який, нітрохи не церемонячись з нею, грубо вштовхнув її всередину зачинивши за собою двері.

- Посидь тут на самоті і подумай над своєю поведінкою

- Над якою ще поведінкою? – обурилася дівчина

- Над своєю поганою поведінкою – терпляче пояснив він

- І що я такого поганого встигла зробити? – не без іронії запитала вона

- А то ти не знаєш? – не залишився він у боргу

- Ні – в її тоні було чути виклик

- Не прикидайся дурненькою - виклик був прийнятий

- Я не вдаю…

- А так ти є нею?

- Ні, я не дурна і ніколи нею не була і я не здатна на оману. А те що ви вважаєте, мене дурною і назвали мене так це образливо, і тому ви не джельтмен.

- Ха-ха-ха! А я і не претендую на звання "Джентльмен". І я не назвав тебе дурною.

- Але мали на увазі

-Ти не можеш цього знати – посміхнувся він

- А як же ваше останнє питання?

- Яке?

- Цитую: «А так ти є нею?»

- І?

- Я дурна - приречено зітхнула вона

- Чому? – усміхнувся він

- Ви мене провокуєте, а я не можу цього зрозуміти

- Ні, ти не дурна, якщо зрозуміла це

- І?

- Але те, що ти стала спільницею свого приятеля чи ким він тобі є, я не знаю, та це й не важливо. Якщо ти бачила, хто його викрав, і встигла дізнатися про те, що не слід було знати. Якщо ти зрозуміла, що в цій справі замішаний я, бо встигла зі мною поспілкуватись, значить…

- …значить?! – насторожилася дівчина

- …Отже, тобі доведеться скласти мені компанію в майбутньому плаванні

– Ви це серйозно? – недовірливо запитала вона

- Серйозніше нікуди

- Пам'ятаю, ви вже згадували про це. Я думала тоді, що ви жартуєте, точніше, хочете мене налякати, адже ви ж повинні розуміти, що мене шукатимуть і …

- … Не знайдуть.

Кетрін здивовано, приголомшено подивилася на нього і її очі округлилися від переляку.

– І не дивіться на мене так. Я знаю, що кажу. До речі, ми вже відпливаємо. - Як би, між іншим, помітив він.