Частина перша. Розділ третій

Розділ третій

Кетрін не могла з точністю визначити, яку відстань вони з Джоном встигли подолати, тікаючи від переслідувачів, і скільки часу воно зайняло, але їй здавалося, що минула ціла вічність, і що вона, вибившись із сил від швидкого бігу, врешті-решт впаде не в змозі піднятися. Але коли Джон, весь цей час, утримуючи в своїй руці тендітну ручку Кеатрін, обігнув старий на вигляд будинок, погляду дівчини постала стайня, в якій вони й поспішили сховатись, таким чином, втішивши Кетрін, і принісши полегшення втомленим ногам.

- Сюди - сказав він, кивком голови вказуючи на сіно, коли вони забігли в стайню, і тут же в нього ховаючись.

Але тільки-но вони там сховалися, почулися голоси, від одного з яких Кетрін затремтіла. І все-таки заради цікавості вона намірилася висунути свою кучеряво-руду голівку, щоб поглянути на володарів цих голосів, але не змогла, оскільки її намір припинив Джон, затримавши її голівку своєю рукою і вчасно.

- Френк - друже, ти помітив, як та красуня дивилася на тебе?

- Ага, помітив - підтвердив Френк, входячи до стайні разом із приятелем. - Вона ще так безглуздо хихикала, погоджуючись з кожним моїм словом, що можна подумати в неї мізків не більше ніж у курки.

- У курки, мабуть, і то більше - погодився з ним його приятель, після чого обоє розреготалися.

- А де цей конюх?

- Не знаю Френка. До речі, а чи не відвідати нам Кетрін? Вона вже точно тобі буде рада, тим більше, що вона не дурна, ох як не дурна.

- Звичайно, адже я найкраще, що могло статися в її житті - гордо випнувши груди, сказав він.

- Так, настільки краще, що вона біжить від тебе як від чуми - не втримався той від сарказму.

Френк збентежився від цих слів, але не надовго.

Слова приятеля та власний конфуз привели його в таку лють, що змусить будь-кого пошкодувати про сказане.

- Що?! Що ти сказав?

- А що я сказав? – злякано спитав той, інстинктивно відступаючи від нього.

- Слухай ти! - зашипів Френк, схопивши бідолаху за грудки. - Якщо ти ще раз скажеш мені що-небудь у цьому роді, я тобі всі кісточки переламаю, я тобі всі мізки виб’ю.

І ось ще що: мені начхати на те, що вона про мене думає. Якщо я вирішив, що вона буде моєю, значить, вона буде моєю. Крапка.

- Ну, що ти Френк я ж пожартував - заволав його приятель, дивлячись на нього з розширеними від жаху очима.

- Отже, ти ще й жартуєш? Я тобі пожартую! - пригрозив Френк і щосили відкинув його від себе як непотрібну річ - Я теж пожартував, - мстиво промовив він, і, розвернувшись на носках до виходу зі стайні, пішов.

– Що з ним? - спитала Кетрін Джона, коли той сів біля поваленого Френком приятеля, намацуючи у того пульс. – З ним усе гаразд?

- Він непритомний, але думаю, житиме. Ходімо звідси – сказав Джон, підводячись і беручи, Кетрін за руку.

– Ні. – Кетрін вирвала руку. – Ми не можемо його так залишити, може йому знадобитися наша допомога.

- І що ти пропонуєш, дочекатися, коли він прокинеться і впізнає нас? Хіба ти цього хочеш?

- Ні, але…

- Жодних «але» Кет. Ніхто з твоїх родичів не знає, що ти буваєш у місті, щоб допомогти моїй родині.  І не тільки моїй, але всім біднякам, чим можеш. Та ще й рабам своїм – дівчина скривилася – намагаєшся допомогти. Як можеш. Не розумію звідки це в тебе з огляду на те, що ти народилася в рабовладницькій родині. Ну та гаразд.   Якщо панове дізнаються. Незнаю, що й буде. Втім, здогадуюсь. . Тебе перестануть відпускати до діда, за яким ти так нудьгуєш, що часто прагнеш його відвідувати. Адже ти так кажеш своїм домашнім?

- Але я справді за ним сумую

- Не сумніваюся. І все-таки ти скористалася цим як прикриттям, щоб робити те, на що ніхто й ніколи до тебе з вищого суспільства не робив. Це дуже дивно.

- Ти хочеш сказати, що я дивна?

- Ні, ти дивовижна. Так от, якщо правда розкриється то рабів які знали правду, і тебе прикривали, покарають. Жорстоко покарають. Жорстоко покарають. Особливо того раба який, не вбереже тебе якщо раптом що лихе станеться. Побити вони всіх не зможуть, а от із сім'ями розлучити можуть. Дивно те, що цю твою забаганку поїздку до міста зараз виконують. І це завдяки твоїй матінці. Адже твій батько був проти цього, коли ти вперше про це з ним заговорила. Як він тоді сказав:

- Побачишся з дідом, коли ми всі поїдемо до міста.

Проти того, що ти подорожуєш одна нехай і з якоюсь охороною в особі раба ти тоді зуміла переконати його, і він поступився. Як ти тоді він сказала? Ах, так!

- Татко, але що зі мною станеться, якщо я буду не одна. Дай мені когось із рабів для захисту і одну з рабинь як мою компаньйонку. Що ти там йому ще наговорила, я не пам'ятаю, але він тоді тобі поступився. Твій батько завжди був проти того, щоб ти водила дружбу з робами. Досить уже те, що ти дружна зі мною нехай я і не раб, через що він злий.

- Але я дружу з тобою ще з дитинства не дивлячись на те, що старшавід тебе.

- Та я пам'ятаю, як ти вперше мене побачивши прийняла за жебрака і попросила батька дати мені грошей і нагодувати. Він поступився, наказавши кухонним працівникам завжди давати мені їжу. Ми почали з тобою спілкуватися та потоваришували. Але твій батько не думав тоді що ми вважаємо один одного за друзів і що ця дружба як наше спілкування з тобою триватиме такі довгі роки. - Джон тяжко зітхнув. - Нда!

Не знаю вже, як твоїй матінці вдається вплинути на нього, щоб він не сильно сердився на тебе з огляду на його важкий характер, але це незвичайно для пані як ти, знатися з простим народом як ми.  Усі тебе люблять за твою доброту. За те, що ти запросто можеш дружити як з робинею, так і з біднотою як я і моя сім'я, за те, що ти допомагаєш усім потроху як можеш. Але це небезпечно Кет навіть якщо ти й одягнена як простолюдинка, щоб тебе ніхто з багатіїв не впізнав – протараторив Джон.

- У цьому Джон ти маєш рацію, але залишати людину в біді не добре - не поступалася вона.