Розділ 30.

Володимир

Після одруження в нас не було медового місяця. Все через мою службу, в якій, до речі, я знову піднявся вгору. Після розкриття справ з маніяком і викраденою картиною мені присвоїли звання підполковника.

Якова на довго закрили за грати. Його сестра отримала менший строк, так як виявилась виконавицею. Костя відбувся умовним строком, через те, що вчасно перейшов на сторону поліції і врятував Марті життя.

Здавалося б, що історія з картиною завершилася, але Яків так і не зізнався куди її заховав.

Після весілля, ми з Мартою полетіли до Одеси, щоб вирішити питання з салоном і застрягли там на весь тиждень. Такої довгої відпустки в мене не було давно, тому я вважав цей тиждень, тим самим медовим.

Одного дня ми прогулювалися поблизу парку, де Марта побачила невеликий магазинчик, де продавали шаурму. Якби я знав, що твориться в голові у цієї жінки, ми  б оминали його десятими дорогами. Але я не знав.

Зрозуміло, що вона одразу захотіла шаурму. Але це було тільки пів біди. Бо останньою краплею стало те, що я повинен був її вкрасти.

Я, дорослий мужик,  підполковник поліції повинен був вкрасти шаурму! Та це ж абсурд! Бачите, крадена – смачніша! Ні, ну ви чули про таке?

Її вагітність не переставала мене дивувати. Це, наче, пройти десять кіл пекла.

З шаурмою, як виявилося, був тільки початок її збочених фантазій. Далі було ще цікавіше.

Я і серед ночі їй лимони шукав, бо дитинка, раптом, захотіла кисленького. Добре, що дитинка не захотіла, щоб я їх вкрав. Що вже полегшувало ситуацію.

Потім крихітка захотіла солоденького, і це все знову серед ночі. Тільки після цього півкілограмового тортика в Марти почалася справжня істерика. Виявляється, вона набрала лишніх кілограмів і в цьому знову була тільки моя заслуга.  

Це я вже мовчав про її кулінарні збочення, коли вона ковбасу мокала у варення і запивала томатним соком. Мене самого мало не вивертало від побаченого, але я вперто терпів.

Не знаю, як в мене дах не поїхав від її вибриків і постійної зміни настрою. Вона могла розплакатися від одного вигляду горобця, який заглядав сумними очима у вікно.

Добре, що терпіти залишилося недовго і наша крихітка з дня на день повинна була з’явитися на світ.

Того дня в Ольги Василівни був день народження і ми з Мартою були запрошені в гості. От я, відчував, що не варто було вирушати в дорогу, але Марту було не переконати.

Просто перед тим, як я повернув у їхній двір, Марта закричала:

- У мене відійшли води!

Я різко вивернув кермо і розвернув автомобіль назад.

- Чорт! Я весь салон тобі залила! – не переставала кричати Марта. От про що вона зараз думала?

- Тримайся, мала! Скоро будемо на місці! Тільки трішки потерпи! – намагався заспокоїти швидше себе, ніж її. Не хотілося пологи приймати прямо в автомобілі.

- В мене навіть переймів немає, не хвилюйся, - запевнила мене Марта і тут же спростувала свої слова. – А-а-й! Вже є, здається! Давай швидше, - почала кричати вона, а я ще сильніше тиснути на газ.

Домчали ми хвилин за двадцять, і за цей час я подумки вже тричі прийняв пологи.

В лікарні її оглянула лікарка і через декілька хвилин прийшла медсестра і поставила крапельницю. Я взагалі не знав, що з нею відбувається. Її крики ставали все гучнішими, а мої волосини сивішими.

Лікарка показала, як можна полегшити болючість переймів масажем попереку. Але чи я не правильно масажував, чи просто дратував її своєю допомогою, було невідомо. Тому що вона сказала, якщо я її хоч пальцем зачеплю, другу дитину буду народжувати сам. Ну ви ж розумієте, що мені така перспектива не сподобалася, тому я вирішив її не чіпати.

Після декількох годин пекельних мук моєї дівчинки, її повели у пологовий зал. Звичайно, що я помчав за нею, але вона виставила мене за двері. Здається, своєю присутністю я лише дратував її.

По трохи спливали хвилини очікування і моє хвилювання просто зашкалювало. Я не міг ні сидіти, ні стояти, намотуючи кола під пологовим залом.

Ще й Ольга Василівна запідозрила щось не те, надзвонюючи раз за разом, то на мій телефон, то на Мартин. Настрій, щоб відповідати був не той, тому я перевів смарти в беззвучний режим.

«Вибачте, мамо тещо, але я вам пізніше зателефоную»!

Далі справа пішла швидше. Через декілька хвилин мені дозволили увійти до неї і взяти на руки свою крихітку. Я з самого початку знав, що в нас буде дівчинка, але навіть уявити не міг, який спектр емоцій відчую, коли вперше погляну на наше диво.

Саме тоді, я відчув себе по справжньому щасливим поруч з моїми дівчатками.

- Дякую, тобі кохана, за таку чудову донечку, - промовив до Марти цілуючи її в скроню. – Ви мої найдорожчі дівчатка і я безмежно вас люблю, - поява на світ доньки розчулила мене не на жарт.

Здавалося, що я тримав на руках цілий всесвіт, який став нашим сенсом життя.