Розділ 28.

Володимир

От і прийшов час розправи.

Я під’їжджаю до закинутого заводу. Автомобіль припарковую трохи далі, аби не злякати злочинців, які, я надіюся, навіть не підозрюють, що їх викрили.

Поруч сидить Світлана в образі Вікторії. Ризиковано, але, як показав досвід, вона прекрасно справляється з  різними ролями.

- Може мені, дійсно, змінити фах і податися в актриси? – жартує сестра заглядаючи в лобове дзеркало. – А що? Ось здам ще один іспит в тебе і вступлю до театрального.

- Я тільки за, - навіть не заперечую. - Давно тобі казав кидати поліцію і зайнятися чимось спокійнішим, не завжди ж будеш злочинців ловити. Сім’ю заведи, врешті-решт, а то в тебе через цю службу зовсім немає часу на особисте життя.

- Ой-ой-ой! Як ми заговорили! Поки на твоєму шляху не зустрілася Марта, ти навіть не заїкався про сім’ю. От і я ще не зустріла кохання всього свого життя. Як зустріну, тоді подумаю, - запевнила Світлана підмальовуючи губи. Ніколи не  розумів цих жінок.

- Ти зібралася ловити злочинців чи зачаровувати їх своєю красою? Якщо друге, то я тебе розчарую – на вулиці давно темно і ніхто не оцінить твоїх старань.

- Дуже смішно! - фиркнула сестра. – До речі, той що Костя, досить навіть нічого такий, симпатичний. Шкода, що вляпався по самі вуха.

Ай справді, шкода. Тільки ми нічого вже не змінимо.

- Пора, - кинув хлопцям, які сиділи на задньому сидінні і мовчки слухали нашу розмову. – Стас піде зі мною, буде мене страхувати. Андрію, ти залишаєшся зі Світланою. Головою за неї відповідаєш! – суворо промовив до хлопця. – Тільки по моєму сигналу починаєш її виводити. Все зрозуміло?

- Так, Володимире Михайловичу! А якщо якийсь форс-мажор виникне, як будемо діяти? – цей хлопчина завжди проявляв неабияку передбачливість. Тим він мені і подобався.

- У випадку, якщо моя рація не буде відповідати, дієш за інструкцією. Все, інструктаж завершено, до справи, - кивнув Стасу і ми направились в сторону заводу.

До цього часу я вже встиг трохи заспокоїтися і був впевненим у своїх діях. Якщо не вдасться самотужки звільнити Марту, тоді я запропоную обмін. Правда я не впевнений, що все піде за планом, але іншого виходу немає.

Ми наближались дуже тихо, аби не викликати зайвого шуму. Зайшовши всередину я почав підніматися на другий поверх, а Стас залишився перевіряти все внизу.

Навколо панувала темрява, тому я швидко увімкнув ліхтарик і почав по черзі обстежувати приміщення, зазираючи в кожен закуток. Жодного натяку, на те, що тут хтось є,  не було. Мертва тиша.

Вони не могли звідси втекти. Навколо все оточено моїми людьми. Це просто не розумно.

Чорт, на другому поверсі все було чисто. Залишилось перевірити ліве крило і дізнатися, що там у Стаса.

Я швидко спустився на перший поверх і зустрівся з яскравим світлом ліхтаря. Це був Стас, який тримав в руках якийсь предмет.

- Вони були тут, - тихо промовив хлопець, простягаючи мені знайому річ. – Схоже, злочинці дізналися про маячок і знищили його, - я взяв половину від браслету, якого нещодавно подарував Марті і всередині все стислось у тугий вузол.

Твою матір! Ця ситуація переставала мені подобатися дедалі більше. Вони не могли звідси звалити! Нюхом відчуваю, Марта десь близько! Треба перевірити ліве крило, терміново!

- Туди! – різко кивнув Стасу і ми погнали вперед.

Як би  я не старався зберігати спокій, але нерви робили своє. Кров закипала лише від однієї думки, що нас обіграли. Обвели навколо пальця.

Спинним мозком відчував, що вони десь тут.  Не могли ж вони крізь землю провалитися.

Дійшовши до кінця коридору, за масивними жовтими бочками, я помітив ще одні двері. Жестом руки показав Стасу свою знахідку і хлопець кинувся до мене. Це була остання надія, що вони саме тут.

Ми швидко відсунули дві бочки і я різко смикнув за металеву ручку дверей. Вони виявились зачиненими. Я не витримав і викрикнув її ім’я:

- Марто! – ну ж бо мала! Подай хоч якийсь знак!

- Я тут, - почулося з-за дверей, а потім різкий удар, від якого вона скрикнула.

Вб’ю виродка! Я з усієї сили вдарив по металевих дверях ногою, потім ще раз і ще, аж поки вони не відчинилися. Єдине, чого мені хотілося – це пристрелити покидька, який підняв руку на мою дівчинку!

Далі я побачив давно продуману картину! Тільки від цього зовсім не було легше.

Яків тримав дуло пістолета біля голови Марти, яка тремтіла від страху. З носа стікала червона цівка крові.

- Відпусти її, виродку, або я тобі голову прострелю! – і я б це зробив, якби від цього мерзотника не залежало життя моєї дівчинки.

- Давай! – крикнув цей псих ще сильніше притискаючи Марту до своїх грудей. – Подивимось, хто перший впорається! – вишкірив свої зуби в глузливій посмішці.

Давай, Вова! Візьми вже себе в руки! В тебе ж є план!

- Спокійно! – промовив я не відводячи пістолета зі своєї мішені. – Ти ж хотів обмін! Я готовий обміняти твою сестру на Марту! – сподіваюся, що мій голос прозвучав впевнено. Псих награно посміхнувся. Не повірив. От, чорт!