Розділ 24.

Володимир

Зайшовши в квартиру я відразу почув шум води, який доносився з ванної кімнати. Марта була вдома і мені трохи відлягло. Добре, що з нею все гаразд, а то в голову лізло казна-що.

Я швидко переодягнувся в спортивний костюм і став чатувати на неї у вітальні, придумуючи з чого почати розмову.

Декілька хвилин очікування і вона вийшла з ванної. Волосся ще вологе, але все одно, до біса вродлива. Що вона зробила зі мною? Як бачу, її одразу забуваю, що злий до чортиків.

Підбігає до мене, тягнеться на носочки й ніжно цілує. Знає ж вона заборонені прийоми.

Добре, що розповідає все зразу, без фокусів. Починати стосунки з брехні не найкращий варіант, кому, як не мені це знати. Мене по трохи відпускає, а злість зменшується.

Знову вона Костю приплітає. Ну чому вона до нього вчепилася? Чому їй вдома не сидиться? Я знову починаю закипати, сам не знаю чому. Голос підвищую на неї, потім сам же шкодую про це.

Не звик я, щоб мені допомагали. Завжди сам все вирішував, а тут вона зі своїми припущеннями. Накричав, образив, тепер ще й сам винен.

Вона різко зривається з місця і гримнувши дверима вискакує з квартири. Який же я кретин. Сам все зіпсував. Обіцяв ніколи не відпускати, а тут знову спровокував.

Добре, що швидко одумався і відразу помчався за нею. Моя дівчинка лежала на сходовій клітці між другим і третім поверхами. Вона голосно стогнала і трималася за живіт. В мене все похололо всередині, коли  побачив її скрученою у клубок. Вперше житті так злякався за неї. Адже це через мене вона постраждала! Через мене, придурка!

Я швидко підняв її тендітне тільце притискаючи до себе і помчав до машини. Ще ніколи мої руки так не тремтіли. Я все міцніше стискав кермо, аби хоч трохи заспокоїтися. Кожен її стогін  пекучим болем відгукувався в моєму серці. Якщо з нею щось станеться, ніколи собі не пробачу!

Я різко вискочив з машини і обережно дістав свою дівчинку з салону. Вона міцно обхопило мою шию і я поніс її прямо в приймальне відділення. 

- Лікаря, швидко! Тут дівчина з гострими болями, свідомість втрачає, - почав кричати, аби всіх поставити на вуха.

З широких дверей вилетіли два санітари з каталкою і я поклав туди свою дівчинку. 

Вона навіть не дивилася на мене. Очі прикрила від болю. Ці два амбали десь повезли її, я теж побіг слідом,  не відриваючи від неї свого погляду. Один з тих двох спробував мене зупинити.

- Вам далі не можна!

- Я її чоловік! - не витримав і зірвався намагаючись його відштовхнути.

- Не можна! – вийшов ще один і закрив двері в кабінет. - Тільки після того, як лікар дозволить увійдете. Наберіться терпіння, - випалив він, а мене аж почало тіпати від хвилювання. Яке в біса терпіння? Я ледве стримуюсь, щоб не виламати ці кляті двері.

Мене самого, наче, пронизують тисячі голок. Ні сидіти не можу, ні стояти. Намотую кола під кабінетом. Час, наче, зупинився, з кабінету вже пів години ніхто не виходить, а мене катують очікуванням.

Через деякий час з'являється лікар і простягає мені якийсь папірець.

- Що з нею? - різко запитую не дивлячись на те, що він мені вручив.

- Все гаразд. Невеличка гематома, але декілька днів ми змушені за нею поспостерігати. Тут список препаратів, - пояснює він мені і я одразу підриваюся з місця.

- Через дві хвилини все буде, - швидко вибігаю в коридор і мчу до найближчої аптеки.

Подумки, дякую Богу, що все обійшлося. Аж від серця відлягло. Тільки, все одно, дуже хочу її побачити, щоб остаточно переконатися, що все гаразд. 

Купую все необхідне і повертаюся назад. Не довго думаючи заходжу в кабінет, але її там немає.

- Де вона? – гарчу до лікаря, який підривається з місця.

- Ваша дружина в сьомій палаті, - промовляє бідолаха.

Я розвертаюся,  різко захлопую двері  і прямую далі по коридору. Побачивши потрібний номер без роздумів заходжу всередину.

Марта лежить повернувши голову до вікна. В руці катетер, поруч крапельниця. Нічого не розумію, лікар же сказав, що все в нормі.

- Ти як? – опускаюся на край ліжка, проводжу рукою по її волоссю.

- Вже краще, біль минувся, - нарешті повертає обличчя до мене і дивно посміхається.  В мене відразу закрадаються підозри, що капають їй щось не те.

- Лікар сказав, що все гаразд, тоді якого біса в тебе вливають цю гидоту? – сказав грубим тоном, за що знов мовчки вилаяв себе. Недоумок!

- Це звичайні вітаміни, - шепоче Марта не відриваючи від мене пронизливого погляду. Не розумію, чому вона так дивиться на мене.

- Навіщо тобі вітаміни?

- Бо я вагітна, - промовляє вона з серйозним обличчям, а в мене здається серце зупиняється пропускаючи удар.

Сказати, що я зрадів? Та де там! Я був на сьомому небі від щастя! Зізнаюсь, почути таку новину від коханої жінки просто нереально кайфово! Я відчув себе найщасливішим чоловіком на землі!

- В мене буде дитина! – не тямив себе від щастя, розтягуючи губи в ідіотській посмішці. Ну і нехай я виглядаю дурником. Це ж одноразова акція, правда ж?