Розділ 20.

Сьогодні ввечері я хотіла виглядати приголомшливо. Волосся підкрутила у грайливі локони, які м’якою хвилею спадали на мої плечі. Зробила макіяж і підмалювала вії. На губи нанесла матову помаду нюдового відтінку. Загалом, мені подобалося своє відображення в дзеркалі, навіть очі світилися дивним блиском.

За декілька хвилин приїхав Володимир і просто завмер на порозі, коли я відчинила двері.

- Привіт. Ти неймовірно гарна, - промовив він після затяжної паузи.

- Привіт, ти теж справжній красунчик, - відмітила я пробігаючись очима по його темно-синьому костюмі, який ідеально йому пасував.  На шиї краватка, а в очах загадковий вогонь.

Він не такий, яким був вчора чи сьогодні вранці. Щось змінилося і це щось робило його ще більш привабливішим.

Я накинула на плечі пальто, взяла сумочку і ми направилися вниз. Володимир відчинив мене двері і я миттю просковзнула в салон авто. За секунду він сів поруч і завів двигун. 

В салоні лунала спокійна ненав’язлива музика, а між нами повна тиша. Володимир зосереджено вів автомобіль кидаючи короткі погляди на мене.

- А куди ми їдемо? – врешті порушила тишу я, дивлячись, як за вікном пробігають  незнайомі будівлі.

- В «Панораму», - коротко відповів розтягуючи свої губи в широкій посмішці. Я мимоволі зробила те саме.

Я вражена просто до глибини серця. Це, те саме місце, куди ми ходили на першому побаченні. Невеличкий ресторан на набережній, але неймовірно затишний і кухня там чудова.

На мене, раптом, нахлинули спогади нашого з ним побачення, коли ми довго гуляли вздовж Дніпра і розмовляли про все на світі. Як він вперше мене поцілував, потягнув купатися прямо в одязі, а потім довго відігрівав в своєму авто. Все це відбувалося ніби вчора, але насправді минуло цілих три роки.

Занурившись в свої спогади я й не помітила, коли автомобіль зупинився, і Вова відкрив переді мною дверцята  простягаючи шикарний букет червоних троянд.

- Це тобі, - блиснув на мене палаючими очима.

- Дякую. Вони дуже гарні. Це все так… несподівано. І ти, такий … романтичний. Я навіть не знаю, чого ще чекати від тебе, - поділилася своїми думками, пильно заглядаючи йому у вічі.

Все це нагадувало якусь хорошу казку. Поряд - коханий чоловік, про якого можна тільки мріяти.  Мій. Цілком і повністю.  І я безмежно щаслива поруч з ним.

Ми проходимо в зал. Крім новеньких стільців з м’якою оббивкою, здається, нічого не змінилося. Все та ж ненав’язлива атмосфера доповнена спокійною музикою.

Навіть столик обрав, той же – біля великого панорамного вікна з видом на Дніпро.

Ми робимо замовлення. Офіціант приносить вазу для моїх квітів. Я постійно знаходжусь в якомусь дивному передчутті. Володимир не зводить з мене очей і я інстинктивно поправляю свою зачіску. Невже, зі мною щось не так? Чи навпаки, я виглядаю так приголомшливо, що він не може відірвати від мене пронизливого погляду.

Дивну тривогу розвінчує офіціант, який приносить шампанське і наповнює наші келихи світло-бурштиновою  рідиною. Здається, з мого обличчя не сходить посмішка. Мені важко стримувати емоції, які так і просяться нагору.

- Дякую тобі за те, що зробив цей вечір просто фантастичним, - самовільно виривається в мене. – Навіть не думала, що це місце викличе в мене стільки позитивних емоцій. Ти з кожним днем робиш мене все щасливішою, - невпинним потоком полилися слова з моїх вуст.

Його зіниці здається злилися з райдужкою і заповнилися яскравим світлом. Обличчя, раптом, стало таким серйозним, наче він хотів повідомити щось надто важливе.

- Марто, - якось хвилююче промовив Вова накриваючи мою руку своєю теплою долонею. – Я неймовірно щасливий, що зустрів тебе в своєму житті. Ти змусила на своїй шкурі відчути, що таке справжнє кохання, - кожне його слово змушувало моє серце відчувати легкий трепет. -  Незважаючи на три роки розлуки, я зрозумів, що кохаю тебе ще міцніше, ніж тоді. Тобі єдиній вдалося довести мене до божевілля, так раптово зникнувши, а потім несподівано з’явившись в моєму відділку. Мабуть, вже тоді, я знав, що більше не відпущу тебе.

Ти неймовірна дівчина і я дуже хочу, щоб ти стала моєю дружиною, - за секунду перед моїм обличчям засяяла обручка з невеличким камінцем, а серце пропустило черговий удар.

Емоції змішалися в одне ціле і я вже не змогла стримувати сліз. Чомусь, я думала, що це лише в фільмах виглядає так хвилююче, але в реальному житті навіть слів не вистачить, щоб описати, що творилося в мене на душі.

Володимир, здається, теж розгубився від моєї неочікуваної реакції.

- Що це означає? – запитав Вова, продовжуючи тримати оксамитову коробочку в одній руці, а іншою стирати сльози з мого обличчя.

- Це означає, так! – промовила я, наче, не своїм голосом і за секунду  він одягнув перстень на мій безіменний палець.

Я все ніяк не могла прийти до тями  від щастя.

«Марто, тобі зробили пропозицію! Ти тепер – наречена!»

Ейфорія почала по трохи згасати, коли офіціант приніс наші замовлення, повернувши мене з небес на землю.

Далі, наше побачення проходило в більш невимушеній атмосфері. Ми розмовляли, жартували і просто насолоджувались один одним. Час, поруч з коханим пролітав з неймовірною швидкістю.