Розділ 18.

Володимир

Завдяки показам Сергія в нас були, просто, беззаперечні докази проти Марка. А ще, він розповів про те, що його психічно-неврівноважений братик, кожної п’ятниці зависає в одному і тому ж клубі. Всі ставки були поставлені на цей вечір.

Звичайно, я був впевнений, що саме сьогодні ми його там і візьмемо.

Група захоплення  вже чекала сигналу під будівлею. Всередину я пішов сам. Щоб не привертати зайвої уваги, одягнувся в цивільне.

Клуб був просто переповнений відвідувачами, але я впевнено пробирався до вказаного заздалегідь столика. Троє хлопців жваво щось обговорювали і випивали, але через гучну музику я не міг зрозуміти про що мова. Четвертого, головного винуватця всіх бід, не було. Хоча, склянок на столі було чотири. Він був тут.

Я підсів до хлопців і запитав одного з них, де Марк. Він почав обертатися по сторонах, намагаючись його відшукати, але психа ніде не було.

- Щойно був тут, - прокричав хлопець намагаючись перебити музику.

Чорт! Якщо ми його знову проґавимо, я сам собі цього не пробачу.

Я вирішив діяти радикально і взяти його штурмом.  Будівлю клубу оточили мої хлопці, а решта людей рушили всередину.

Ми перевірили кожен закуток, кожну щілину, але той виродок, мов крізь землю провалився. Все пішло коту під хвіст. Покидьку вдалося втекти.

- Володимире Михайловичу, - до мене звернувся один з бійців, який повертався з лівого крила будівлі. – Там в туалеті є вікно, яке виходить в сусідній двір. Швидше за все, він вийшов через нього.

- Зрозуміло, дякую.

Я повернувся до машини сам не свій. На лобовому склі відразу помітив напис: «Я завжди на крок попереду».

От же виродок! Цього разу я не дам йому вижити! Цей псих заплатить за кожну вбиту дівчину і хай навіть не надіється, що йому знову все зійде з рук.

Я ще більше розізлився і вигадав новий план. Він був до біса ризикований, але здавався мені єдиним виходом. Для цього мені треба було переговорити з сестрою і Сергієм.

Псих хотів Марту, отож я вирішив організувати їм цю зустріч. Тільки, спочатку, потрібно було зустрітися з Сергієм і вияснити одну важливу деталь.

Я сів в автомобіль і не гаючи часу виїхав до нього на квартиру. Двері він відкрив не одразу, але я був надто наполегливий.

- Чого вам? – з’явився Сергій на порозі, явно не радий мене бачити. Мені наша зустріч теж не приносила великого задоволення, але вибору не залишилось.

- Треба поговорити, - промовив я, запихаючи його худорляве тіло всередину, а сам зайшов слідом.

По кількості порожніх пляшок і жахливого бардаку в квартирі було видно, що хлопець в запої. Зовсім злетів з котушок. Я вже почав сумніватися, що з нього може бути якась користь.

Але бухати,  теж не вихід. Я це вже добре знав з власного досвіду.

- В мене є план, як впіймати того психа, - серйозно почав я сідаючи на край дивану. – Тільки мені потрібна твоя допомога. Я можу на тебе розраховувати?

Його обличчя скривилося від іронічної посмішки, яку він просто вичавив з себе.

- Він був тут, - промовив хлопець опускаючись на стілець.

- Коли?

- Вчора. Прийшов дізнатися, коли я організую йому зустріч з Мартою.

- Якого чорта ти нічого не сказав? – не витримав я різко схопивши цього придурка.

Здавалося, що я зараз не витримаю і власними руками його придушу, щоб на одного ідіота в світі стало менше. Мене просто розривало від гніву. Куди дивилися мої барани, яких я приставив спостерігати за його будинком? Як так вийшло, що вони його проґавили? Чому я повинен все робити сам?

Відпустивши його я знову спробував опанувати себе.

- А що це змінить? – продовжив Сергій. - Я все одно труп, якщо в цю неділю вони не зустрінуться, - він схилив голову донизу міцно стискаючи її руками. В цю хвилину в моїй голові з’явилась одна ідея.

- Стоп. З цього місця, давай детальніше. Що ти йому сказав? – вже спокійніше почав я.

- Сказав, що все зроблю, - він нервово струсив головою, а потім спрямував погляд на мене. – Я просто потягнув час, - виправдовувався Сергій.

Саме в цей момент я зрозумів, що все складається краще, ніж я міг собі уявити. Залишилося обдумати всі деталі, щоб цього разу було без проколів.

- Де ти повинен організувати їм зустріч? Згадуй, це дуже важливо, - гаркнув до нього я, намагаючись пришвидшити роботу його звивин.

- Набережна. Я повинен заманити її на набережну, а потім несподівано звалити, - він знову обхопив свою голову руками і почав істерично сміятися. Картина була не з приємних. Ця ситуація добряче полоскотала йому нерви. Мені, аж шкода його стало. Хоч би на нервовому підґрунті він не наробив дурниць.

- Заспокойся, - суворо промовив я. – Ти приведеш її на вказане місце, тільки відтепер будеш особисто мені звітувати про кожен свій крок і кожну дію. Зрозумів?

Він подивився на мене розгубленими очима і швидко кивнув в знак згоди.