Розділ 9.

Володимир

Намагаюся говорити спокійно і впевнено, щоб не змушувати її хвилюватися вкотре. Вона і так багато пережила.

Марта погоджуючись киває і ми виходимо з авто. Вродлива така. А плаття яке одягнула? Я ще в ресторані мало не зірвав його одним лише поглядом.

Як уявив, що серед тих жорстоко вбитих дівчат тим психом,  могла опинитися моя Марта, аж морозом обдало.  Помер би на місці, якби побачив її труп.

Чорт! Як же все невчасно. Тепер я повинен їхати на місце вбивства, а її лишити одну. Хоч би вона не наробила дурниць. Хоч би дочекалась.

- А якщо твоя блондинка прийде? Їй щось передати? – посміхається, дражнячи мене. Хоче зачепити. Не вдасться, крихітко.

- Вона не прийде, - коротко запевняю, відчиняючи двері в своє холостяцьке помешкання.

- Нічого собі квартира? – дивується Марта обводячи поглядом мої хороми. – Навіщо тобі така площа? Комуналка мабуть дорого обходиться? – кидає питання один за одним, а я лише милуюся її щирим захопленням.

Вона швидко освоюється пробігаючись по кімнатах. Бачу, їй сподобалась квартира. Я купив її ще тоді, коли познайомився з нею. Ремонтом займався. Думав, чим швидше закінчити і її до себе забрати. Про сім’ю мріяв.

Не хотів  її тягнути на ту обдерту хату, яку орендував. Думав, що заживемо з нею. А воно он, як вийшло.

З однієї сторони, злий на неї до чортиків, що нічого не розповіла відразу. А з іншої, безмежно щасливий, що вона жива, здорова, ще й зі мною сьогодні буде. Дуже на це надіюся.

- А де я буду спати? - запитує поглядаючи на мене, мов те кошеня. Як же не хочеться їхати від неї.

- Де тобі буде зручно. Постіль в шафі. Якщо треба переодягнутися, - обводжу її стрункі ноги, доходячи до розрізу на сукні і нервово ковтаю, - можеш взяти мої речі.

- Ага, в нас же один розмір, - іронізує вона.

- Я буду пізно, - кидаю на останок, розвертаюсь і виходжу за двері. Ще мить і я точно б залишився з нею.

Чорт! Зовсім забув, що в мене є Катя. Прийшлось збрехати в ресторані, що мене терміново викликали на службу. Вона і так щось запідозрила. Весь вечір розпитувала про Марту, звідки вона мене знає і так далі. А я, мов той придурок, витріщався весь час в її сторону, хоча прийшов з дівчиною.

Хотіли відсвяткувати пів року з нашого знайомства. Така собі дата, щоб її відмічати, але Катя наполягла, а я не зміг відмовити. Не знаю, як далі бути з нею. Як Марту побачив, мене ніби підмінили. Ніяк не можу викинути з голови. Тягне до неї сильно.

Ще й псих той на волі опинився. Як таке могло статися? Сам би його розстріляв, якби тільки впіймав.

Не можу їй розповісти, що той покидьок  розгулює десь містом. Скоріше за все, ця жертва – знову його рук справа.

А якщо вона знову попаде в його лапи? Чорт! Я не можу цього допустити! І розповісти їй не можу!

Пів години їзди і я на місці вбивства. Жаров з медекспертом вже працюють. Тіло упаковане в чорний пакет. Я підходжу ближче і відкриваю.

Молода дівчина, блондинка, років 20, не більше. Тіло подерте, рвана червона сукня. Мабуть, намагалась вирватись. На шиї чіткий слід, по якому видно, що жертву душили.

Я ніколи не покладаюся на інтуїцію, але зараз впевнений, що вбивця, той самий псих.

Я не витримую, хапаюся за голову, голосно лаюся. Мабуть, сам на себе, що не прибив цього покидька три роки тому, ще при затриманні.  

Якби знав про історію Марти, точно б на шматки роздер!

- Ігор, що в тебе? – підходжу до експерта, трохи заспокоївшись. Він стоїть обпершись на автомобіль і позіхає.

Спати в таку пору треба, але робота в нас така, що смикають  будь коли.

- Що я можу сказати? Почерк схожий, жертви всі блондинки, що характерно. Під нігтями дівчини залишились частинки його шкіри. Вже завтра зможу сказати він це, чи ні.

- Добре. Результати особисто мені занесеш! – наголошую. Я повинен сам переконатися, що не параноїк.

- Жаров! Що ти там тупцяєш? Свідки є? Що по камерах? Чи я все маю за тебе робити? – не витримую, зриваючись на колезі.

- Так ніч, які свідки, - виправдовується. – А камери завтра вранці перевірю.

- Я теж тебе завтра вранці перевірю! Мені результат потрібен! Все, забирайте тіло. Всім до завтра, - кажу, прощаючись з колегами і сідаю в автомобіль.

Не знаю, що робити з Мартою. Якщо скажу, щоб до мене перебралася, виникнуть підозри, або, просто, не захоче. Якщо відпущу її, сам з’їду з глузду. Ситуація неоднозначна, але я повинен знайти вихід.

В квартирі тихо і темно. Я знімаю взуття і  ступаю легкими кроками, щоб не розбудити мою гостю.

Марта солодко сопе на ліжку в моїй кімнаті. Ковдра валяється збоку.

Я піднімаю її і вкриваю оголені ноги моєї дівчинки. Торкнутися хочу до неї, як ніколи. Зараз вона так близько, що важко себе стримувати.

Я сідаю біля неї і просто милуюсь.

- Що мені з тобою робити? – тихо шепочу, в надії, що вона спить.

- Обійми мене, - чую її сонний голос, і не можу відмовити.