Розділ 6.

Вийшовши з клініки я направилась до чорного ніссану, біля якого Володимир пускав клубки сивого диму. Схиливши голову на бік він поглядав на мене крізь туманну призму. Коли я наблизилась до його автомобіля, він потушив цигарку і втиснувся за кермо.  

Я забралась на переднє сидіння і ми рушили з місця. Спочатку ми їхали мовчки, погрузнувши кожен у своїх думках. Лише музика, яка лунала з колонок авто хоч трохи розбавляла незручність між нами.

Як же багато було непорозумінь, які не давали змоги спілкуватися, як раніше, легко і невимушено.

«Ну ж бо Марто! Це твій шанс спробувати зав’язати розмову з чоловіком твоєї мрії, якого ти так запросто відпустила».

Раніше, спілкування з чоловіками не становило якихось труднощів. Я завжди знала, як зацікавити потрібного мені хлопця. Але це було раніше. Зараз я вже не та безтурботна Марта, яка до всього ставилася з позитивом. Час і деякі не дуже хороші обставини здатні кардинально змінити людину. Зробити з неї замкнену, закомплексовану і налякану дівчину, яка не може підібрати потрібних слів, щоб хоч якось виправдати себе в очах колишнього, але все ще потрібного чоловіка.

- Обмірковуєш план наступної втечі? – витягує мене з роздумів Володимир.

- Від себе не втечеш, - констатую я відводячи очі до вікна.

- Радий, що до тебе прийшло нарешті прозріння, - карбує він. – То як до тебе тепер звертатися: Марта чи Вікторія? – продовжував глумитися наді мною колишній, вишкірюючи свої білосніжні зуби.

- Як вам буде зручно, пане великий начальник, - відрізала я.

- Знаєш, тобі личить цей колір, - насмішкувато промовив Володимир кинувши короткий погляд на мене. – Але навіщо паспорт було змінювати?

- Яка тобі різниця до мого кольору волосся? – він почав мене дратувати. – І про паспорт, як дізнався?

- В паспортному столі повідомили, - ще більше веселився він, спостерігаючи, як мене це нервує.

- Та Яшка твій сам тебе здав, - випалив він.

Що? Та звідки він…? То через нього в мене тепер на одного переслідувача більше? Господи! В голові тепер запитань більше, ніж відповідей!

- Звідки ти його знаєш? – різко запитала я.

- Познайомився, випадково. Дуже хотів дізнатися куди це моя кохана запропастилася, - стиснувши зуби процідив він міцно чіпляючись руками за кермо.

- Ти слідкував за мною? – невпевнено запитала я. Коліна почали нервово тремтіти, а серце гучно погримувало об ребра. -  Це ти його посадив? – нарешті до мене дійшло. В мене просто не вистачало слів. – Ти хоч розумієш, що тепер він гадає, що це саме я його здала? – мій голос істерично пищав від шоку.

- А ти залишила мені вибір? Чи може пояснила щось? – я знову його розізлила.

 Він напружений до межі, але хай виговориться. Може, легше стане.

- Вибач, - винувато опустила голову, - я не повинна була так робити, знаю. Але, як би мені того не хотілося, нажаль,час назад не повернути.

- Мені не потрібні твої вибачення! Я хочу знати, якого чорта ти так зробила? Що сталося між нами? Що я зробив не так? – він з натиском викрикував кожне слово, забиваючи мене в сидіння немов молотком.

Я не змогла вимовити ні звуку. Як же важко було слухати його, протягуючи кожне слово через своє серце, відчувати цю муку на собі. До очей підібрались сльози, які я так довго стримувала в собі.

В салоні лунала дзвінка тиша. Я сто раз пошкодувала, що знову зустрілась з цим чоловіком, який чекав на мої пояснення. Або вже не чекав.

Автомобіль припаркувався біля під’їзду і я перша вислизнула з салону. Легкий вітер підсушив вологе від сліз обличчя, і ми заховалися за дверима. Я натиснула на кнопку виклику в очікуванні ліфта.

Знаходитися з ним в тісному приміщенні було нестерпно. Здавалося, що я відчуваю його гаряче дихання на собі. Серце затанцювало в припадках тахікардії коли він різко повернув мене до себе впиваючись потемнілим поглядом. Я нервово ковтнула і раптом, все потемніло, а ліфт зупинився. Міцні руки притягнули мене до себе, змусивши пропустити удар серця.

Вперше в житті я раділа, що цей бісів ліфт зупинився саме зараз. Адже в темряві відчуття тільки загострюються, затягуючи з головою. Реальність сприймається не зовсім свідомо, а бажання виходять назовні, хмелять розум. Все інше стає не таким вже й важливим, поступово відпливаючи на другий план.

Я стою в обіймах чоловіка, від якого запросто можна втратити голову, і відчуваю, що його серце б’ється так само прискорено, як і моє.  Мої руки проводять по його широких плечах і він торкається губами моїх. З неабияким напором його язик терзає мій рот. Він наче голодний звір, який нарешті добрався до своєї жертви.

Моя рука повзе по його шиї, пірнає в густе волосся не в силах відірватися. Ми жадібно цілуємось, не стримуючи пристрасті і бажання, яке нарешті вирвалось на волю. Низ живота зрадливо поколює від цієї несподіваної близькості. 

Світло з’являється так само раптово, як і зникло і ми знову починаємо підніматися. Щоки палають червоним соромом, ніби ми займалися чимось надто непристойним. Я повільно розплющую очі, перед якими танцюють чорні цятки. Думки все ще затуманені неземним ароматом цього чоловіка. Таким же знайомим і рідним. Його очі, здається, такі ж п'янкі.