12. Карти відкриті

Не знаю що там говорив адвокат якого знайшла Дашка, але і Женю і Рому відпустили з відділка без всяких нюансів. Всю дорогу додому ми мовчали, чоловік пригальмувати у нашому дворі й відкрив мені двері авто.
- Даня залишиться у мами, тобі потрібно відпочити.
- А ти?
- У мене справи, буду пізно.
Мені стало страшно, може Рома подумав що я обманюю його, що я була тільки рада Жені і не була проти його поцілунків?
- Ром...
- Потім, Алісо.
Сухий поцілунок у щоку, як примусівка і ось машина зникає з двору залишаючи мене наодинці.
Я не спала до глибокої ночі, змогла задрімати лише під ранок, а потім прокинулась почувши як відчинились двері у спальню. Рома повільно ліг поруч, притягнувши мене до себе, обійнявши за талію. Я вдала що сплю. Все ж добре?

Я побачила Женю через три дні, коли поверталась з вечірньої пробіжки. Здавалось ніби не було ніякої бійки.
- Привіт, Лисичко.
- Рома... - ці дні я хотіла вірити що він втихомирився.
- Поговоримо?
- Я слухаю.
- Ні не тут, Алісо. Через 20 хв в «Повидлі» - невелике кафе у сусідньому дому було мені добре знайоме.
Я нічого не сказала, ми обоє розуміли що я прийду. Просто пора вже поставити крапку, скільки можна?!

Ми сиділи одне навпроти одного, я повільно перемішувала цукор у капучино, хоча пити його не хотілось.
- Твій Рома не такий простий як ти думаєш.
- І?
- Тебе не цікавить де він пропадав всі ці дні?
- Я в його справи не лізу. Що ти хочеш Жень? Чому ти ніяк не відпустиш?
- Тепер це просто діло принципу! – чоловік відкинувся на спинку крісла склавши руки під грудьми. Від його пильного погляду було ніяково, але я не відвернулась.
- Ти знаєш на що в мене алергія? А мій улюблений сорт кави? Мої вподобання не змінились з того часу як ми зустрічались.
- До чого тут це? – здивувався чоловік від такого запитання.
- Хочу зрозуміти чому ти тут, Женя.
- Я жалію що тоді так вийшло.
- Допустимо. Далі що?
- Тато чекає на підписання контракту з великою китайською фірмою. Їхні гроші допоможуть розширити бізнес і вийти впевнено на ринок Європи.
- Успіху, я тут до чого?
- Всі перемови веду я. І цьому противному китайцю ніяк не дає спокою мій статус холостяка....
Я просто розсміялась не вірячи у те що відбувається.
- То я просто ідеальна кандидатка на роль фіктивної дружини? Через це весь сир-бор? Ти серйозно, Женя?!
- Я давно тебе знаю, як і те, що я не байдужий тобі. І направду я справді хотів бути з тобою. Чому ні, Лісо? Ти нічого не будеш потребувати, ти ж любиш мене. Ну що це за дурниці за Рому?! Лісо, я хотів запропонувати...
- Вакансію дружини, я знаю. – кивнула головою, роблячи ковток капучино. Скривилась, надто солодке, як патока. - Ти все ідеально розрахував – тато, який давить з весіллям і погрожує перекрити гроші, контракт горить, мама, яка нудить про внуків і тут наша зустріч. – я була впевнена за поведінку батьків Жені. - І ти подумав ну чому б ні, це ж зручно. Я не іграшка Женя, ти не можеш в один момент просто кинути мене, а потім з'явитись тоді коли зручно.
- Ти ж не любиш його. Лісо, ти така сама егоїстка як я. Ти весь час була з Ромою бо було комфортно, і зараз ти дізнавшись про все це, просто обираєш той варіант який для тебе кращий.
- Ти дуже помиляєшся, Женя. Справа не у варіантах, а тому, що мені з ним добре, в тому, що я справді кохаю Рому. І ти не повіриш, але очі мені на це відкрив ти.
- Ти не можеш любити того, кого толком не знаєш! Це ж твої слова, Алісо!
- Не розумію, про що ти? – я запитально дивилась на Женю і розуміла, що те, що він зараз скаже мені не сподобається.
- Знаєш де твій дорогоцінний провів всі ці три дні?
Витримана пауза в кілька секунд, протягом яких в моїй голові промайнули десятки думок. Невже Женя скаже, що в Роми є коханка? Які дурниці! Але чомусь ця думка була найстрашніша.
- Він пообіцяв, що зітре мене в порошок і почав з татового бізнесу.
- Що за дурниці?!
- Не знаю звідки в Роми такі знайомі, раніше за ним не водилось, але ці грьобані три дні татову компанію трясуть всі кому не лінь. Починаючи від податкової і закінчуючи дрібними перевірками.
- Якщо у вас все чисто...
- Не будь дурою, Алісо! – Женя гримнув кулаком по столі і на наш столик обернулось чи не все кафе. Я здригнулась, такі випади не були притаманні Жені. – Це бізнес...різне було.
- Чому ти покликав мене сюди?
- Скажи Ромі нехай відкличе своїх псів!
Я розсміялась відкинувшись на кріслі.
- І все? Женя, я вже не така приваблива кандидатура на роль дружини?
- Якщо вони не перестануть рити контракту не буде взагалі! Лісо,...
- А знаєш, що, Женя, я так само просила тебе! Спочатку не покидати, ледь в ногах не валялась, а потім давати спокій. Але ти завжди ставив власні амбіції на перше місце. Я не буду просити в Роми за тебе, твого батька і ваш чортовий бізнес. Я в чоловічі ігри не лізу!
- Я залишу тебе в спокої
Я повільно підвелась з крісла, кинула кілька купюр за капучино і злегка сумно усміхнулась: я справді любила цього чоловіка?
- Ти і так залишиш мене в спокої, ми обоє це знаємо. Прощай, Женя!

***

Я годину просто безцільно ходила містом. Згадувала, думала, загадувала наперед. Я вийшла з «Повидла» із дивним відчуттям легкості. Направду – минуле має залишатись у минулому. Жені не місце в моєму житті, як і мені у його. Мене чекає майбутнє з Ромою і нашим сином.
І тепер я буду робити все, щоб бути для нього не ідеальною дружиною, але справжньою.
Чоловік чекав мене вдома. У кімнаті стояв накритий стіл, горіли свічки, пишний букет тюльпанів темно фіолетового кольору.... А ще, він знав де і з ким я нещодавно була.
- Крапка?
- Ні... - я похитала головою і повільно підійшла до чоловіка, закинула руки за шию й усміхнулась. – У нас все тільки починається.
Я не запитувала за Женю, за бізнес, мені було все одно. Потрібно іти й не оглядатись. Під кінець вечора Рома простягнув мені невелику коробочку, в яких зазвичай дарують прикраси.
- Що це?
- Тобі сподобається, Алісо.
На голубому оксамиті лежала мушля з мою долоню. Я запитально подивилась на чоловіка.
- Якщо палити кораблі то з розмахом, одразу цілі порти. Почнемо з Одеси?
Я щасливо засміялась і міцніше притиснулась до чоловіка. Одеса? Чому б ні, Дані море точно сподобається!