12. Карти відкриті

Не знаю, що там говорив адвокат, якого знайшла Дашка, але і Женю, і Рому відпустили з відділка без жодних нюансів. Усю дорогу додому ми мовчали. Чоловік пригальмував у нашому дворі й відчинив мені двері авто.

— Даня залишиться у мами, тобі потрібно відпочити.
— А ти?
— У мене справи, буду пізно.

Мені стало страшно. А раптом Рома подумав, що я його обманюю? Що я була рада Жені й не була проти його поцілунків?

— Ром…
— Потім, Алісо.

Сухий поцілунок у щоку — мов примусівка. І ось машина зникає з двору, залишаючи мене наодинці.

Я не спала до глибокої ночі. Змогла задрімати лише під ранок, а потім прокинулась, почувши, як відчинилися двері у спальню. Рома повільно ліг поруч, притягнув мене до себе, обійняв за талію. Я вдала, що сплю. Все ж добре?

Наступного ранку, я прокинулась раніше чоловіка, ніжно поцілувала його у щоку, дозволивши собі полежати ще кілька хвлин поруч. А потім поспішила робити те, що давно було пора — нарешті відпустити усіх демонів. Рома не змінював свій номер, а я, скільки б не видаляла його з телефону, не змогла забути комбінацію цифр. Коротке повідомлення про місце зустрічі і ось ми сидимо одне навпроти одного.

— Ти здивувала мене, Лисичко. — я лиш потисла плечима, продовжуючи перемішувати лате.

— Здивуй і ти мене, Женю. — усміхнулась на його запитальний погляд — побудь хоч сьогодні щирим. Не складно?

— Мені от цікаво, свого Рому ти теж щирим вважаєш? 

— А ми про нього говоримо зараз? 

— Ти знаєш де твій благовірний пропадав ці дні? — розмова явно йшла не туди, але я вирішила не піддаватись на його провокації.

— Жень, давай для початку ти скажеш що ти від мене хочеш? Чому не залишиш у спокої? 
— Тепер це просто справа принципу!

Він відкинувся на спинку крісла, склавши руки на грудях. Його пильний погляд дратував, але я не відвела очей.
— Я шкодую, що тоді так вийшло. — Євгену таки вдалось мене здивувати, фраза прозвучала щиро, відчувалось, що ці слова дались не просто. 
— Припустімо. Але питання було не про це. Ну досить вже!
— Тато чекає на підписання контракту з великою китайською компанією…

Я розсміялась, не вірячи у те, що відбувається.

— Продовжуй, Жень, я хочу почути все сьогодні! Погодся, я маю право на це!

— Одружені чоловіки мають більше довіри, навіть у світі великих грошей. А цьому противному китайцю ніяк не дає спокою мій статус холостяка....

— То я ідеальна кандидатка на роль фіктивної дружини? Через це весь сир-бор? Ти серйозно?! — мені хотілось сміятись від абсурду.

— А чому ні? Я чудово знаю, яка ти можеш бути. Плюс, я ж не байдужий тобі, от тільки ти все ускладнюєш! — чоловік нервово протягнув рукою по волосі і сперся на стіл ліктями, нагинаючись ближче до мене.

— Ти все ідеально розрахував – тато, який давить з весіллям і погрожує перекрити гроші, контракт горить, мама, яка нудить про внуків і тут наша зустріч. – я була впевнена за поведінку батьків Жені, мала змогу спілкуватись з ними раніше. — Я не іграшка, Женю! Ні я, ні мій син! Ти не можеш спочатку кинути мене, а потім з’явитись тоді, коли тобі зручно.

— Ти ж не любиш його. Лісо, ти така сама егоїстка як я. Ти весь час була з Ромою бо було комфортно, і зараз ти дізнавшись про все це, просто обираєш той варіант який для тебе кращий.
— Справа не у варіантах чи комфорті. —  я втомлено відкинулась на спинку крісла, здається цей тиждень витяг усі сили. — Ти сам того не бажаючи, відкрив мені очі на почуття до власного чоловіка. 
— Ти не можеш любити того, кого толком не знаєш! Це ж твої слова, Алісо!
— Не розумію, про що ти? – я запитально дивилась на Женю і розуміла, що те, що він зараз скаже мені не сподобається.
— Знаєш де твій дорогоцінний провів всі ці три дні?
Витримана пауза в кілька секунд, протягом яких в моїй голові промайнули десятки думок. Невже Женя скаже, що в Роми є коханка? Які дурниці! Але чомусь ця думка була найстрашніша.
— Він пообіцяв, що зітре мене в порошок і почав з татового бізнесу.
— Що за дурниці?! — я недовірливо похитала головою. — Перестань видумувати всі ці історії, це навіть для тебе низько!
— Низько? Не знаю звідки в твого дорогоцінного Роми такі знайомі, але ці грьобані три дні татову компанію трясуть всі кому не лінь. Починаючи від податкової і закінчуючи дрібними перевірками й журналюгами.
— То от чому ти раптом вирішив бути чесним. Хотів пожалітись?
— Скажи Ромі нехай відкличе своїх псів!
Я розсміялась відкинувшись на кріслі. Скринька відкривалась так просто.
— Ти — жалюгідний!  Що, я вже не така приваблива кандидатура на роль дружини?
— Ти ж завжди була добрячкою і приторно-жалісною.

Я раптом розслабилась, мило усміхнулась і відвелась з крісла:
— Часи змінюються. Успіху тобі з китайцями, Женя!
— Я залишу тебе в спокої.
— Ти й так залишиш мене в спокої. Ми обоє це знаємо. — я кинула кілька купюр за капучино і злегка сумно усміхнулась: я справді любила цього чоловіка? Любов на правду сліпа!

***

Я годину безцільно блукала містом. Думала, згадувала, будувала плани, відчувала дивну легкість і жодного страху перед невідомістю майбутнього. Мене чекав дім. Мене чекав Рома. Наш син.

Чоловік був удома. На столі — вечеря, свічки, пишний букет темно-фіолетових тюльпанів. Він знав, де і з ким я була.

— Крапка? — запитально глянув, повільно підійшовши. Я відчувала його довіру. Отут в цей момент, вона була в його тоні і рухах.
— Ні… — я усміхнулась. — У нас усе тільки починається.
Я не запитувала за Женю, за бізнес, мені було все одно. Нехай я знову все перекинула на його плечі, але він сильний, він зможе закрити і мене і нашу маленьку сімʼю від всього поганого. Потрібно іти й не оглядатись.