8. Точка зору

До батьків я не поїхала, не була готова слухати яка я невдячна і погана. Мені просто хотілось закрити очі і заснути. А коли прокинусь щоб нічого цього не було. Не так я уявляла зустріч з Женею, зовсім не так.

Мене приютила в себе подруга Дашка. Дівчина якраз повернулась з чергової подорожі і навіть не встигла розібрати сумку, зате коли я приїхала на кухні був накритий стіл. Дара поставила бутилку гранатового вина і кивнула на кухонний куток.

- Сідай, горе ти моє. – відчинила вікно і запалила цигарку. Я поморщилась. Ніколи не любила коли вона починала курити, але Дарина була надто впертою і норовливою щоб її хтось переконав.

Подруга уважно вислухала мене а потім прицокнула язиком і залпом допила вино з бокалу.

- Ти ідіотка! - зробила висновок. Потім задоволено зробила затяжку, випускаючи сивий дим у вікно. - Що кривишся, вибачатись за прямоту не буду. Дякуй що грубше не сказала.

- А що мені було робити?! - я розпачливо дивилась на подругу і розуміла, що все одно я буду робити вибір. Даша може зараз розставити всі крапки і виговорити все, що думає. В кінці розмови, якою вона б не була, я буду робити висновок сама. Все, що в силах Дарини - просто вислухати мене.

- Що? Дай подумати... – Дара вдала що думає: потерла підборіддя, почухала голову.

- Припини! – знервовано грюкнула чашкою об стіл, розливши чай на світлу поверхню

- Це ти припини ламати комедію. Ти могла взагалі не впускати його на поріг! Або не йти в ресторан? Що ж ти волочиш цю смердючу торбу за собою.

- Ну яку торбу.

- Повну гамна! – гаркнула Даша. – От що тобі реально не хватає, Лісо?! Та за такого чоловіка як твій Ромко інша б кожен день свічку в церкві ставила. А ти… дура.

- А якщо це кохання, Даринко? - запитала ледь чутно, наче боялась, що хось почує цю несуразну фразу.

- Кохання? – фиркнула зневажливо коліжанка. – А воно тобі, те кохання, в житті чим поможе!? В тебе сім’я, чоловік який пилинки здуває, а ти все ніяк того бовдура з голови не викинеш!

- Я хотіла просто знати правду.

- Дізналась?

Я лише розпачливо кивнула.

- І що мені тепер робити. - це було не питання, скоріше як риска під тим, що все дійшло до межі.

- Ну а що ж ти не радієш, що з Ромою розлучаєшся і зможеш бути з своїм коханим?

Сарказм Дарини бив по писку не гірше ляпаса. Я справді не відчувала себе щасливою від того, що ми з Ромою розлучаємось. І від того, що в моєму житті тепер з’явився Женя - так само. Це було дивно. Ніби він все пояснив, все стало хоч трохи зрозуміліше.

- Дойшло. – ствердно кивнула Даша. – Ти впевнена, що щойно, коли говорила, що кохаєш, мала на увазі того чоловіка?

Дарина обняла мене і погладила по голові, як малу дитину.

- Дурне ти, Алісо. Ти так зациклилась на своєму ідеальному коханні до Жені, що не бачиш, кого кохаєш насправді. Закрий цей гештальт.

- Я завтра маю поговорити з Женею.

- Господи, знов за рибу гроші? Ти що зовсім розум втратила?! Ти мене взагалі чуєш, жінко?! - Дарина зірвалась на крик.

- Чую, Даринко, чую. І дякую тобі. Я здається вперше в житті буду робити правильно.

Дара лише похитала головою.

- Надіюсь ти не наробиш дурниць, подруго.

Я лише потисла плечима, хотілось вірити, що все можна змінити і що не пізно.

Поцілувавши Дарину у щоку я мовчки вийшла з кухні. Спати. Єдине що мені зараз було потрібно - це сон. Цей день був надто довгий.