8. Точка зору

До батьків я не поїхала — не була готова слухати, яка я невдячна і пропаща. Мені просто хотілося закрити очі і заснути, щоб прокинутись і цього всього не було. Мене приютила подруга Дашка. Вона якраз повернулась з чергової подорожі і навіть не встигла розібрати сумку, зате на кухні вже був накритий стіл. Даша поставила бутилку гранатового вина і кивнула на кухонний куток.

— Сідай, горе моє, — відчинила вікно і запалила цигарку. Я поморщилась: ніколи не любила, коли вона курила, але Даша була надто вперта, щоб її хтось переконав.

Подруга уважно вислухала мене, а потім прицокнула язиком і залпом допила вино з бокалу.

— Ти ідіотка! — зробила висновок. — І не кривись, вибачатись за прямоту не буду. Дякуй, що грубше не сказала.

— А що мені було робити?! — розпачливо спитала я. Розуміла, що все одно робитиму свій вибір. Даша може розставити крапки і виговорити все, що думає, але остаточне рішення — моє. Все, що в силі Даші — вислухати і висловитись.

— Що? Дай подумати… — Дарина вдала, що думає, потерла підборіддя.

— Припини! — знервовано грюкнула я чашкою об стіл, розливши чай.

— Це ти припини ламати комедію. Ти могла взагалі не впускати його на поріг! Або не йти в ресторан? Що ж ти волочиш цю смердючу торбу за собою?

— Ну яку торбу…

— Повну гамна! — гаркнула Даша. — От що тобі реально не вистачає, Лісо?! Та за такого чоловіка, як твій Ромко, інша б кожен день свічку в церкві ставила. А ти… дура.

— А якщо це кохання, Даринко? — прошепотіла я, майже боячись, щоб хтось почув цю несуразну фразу.

— Кохання? — фиркнула Даша. — А воно тобі в житті чим допоможе? В тебе сім’я, чоловік, який пилинки здуває, а ти все ніяк того бовдура з голови не викинеш!

— Я хотіла просто знати правду…

— Дізналась?

Я лише розпачливо кивнула.

— І що мені тепер робити? — не запитала, а констатувала межу.

— Ну а що ж ти не радієш, що з Ромою розлучаєшся і зможеш бути зі своїм коханим?

Сарказм Даші бив сильніше, ніж ляпас. Я не відчувала щастя ані від розлучення з Ромою, ані від того, що в моєму житті з’явився Женя. Було дивно: ніби все стало трохи зрозуміліше, але водночас — все зруйнувалось.

— Дойшло, — ствердно кивнула Даша. — Ти впевнена, що коли казала, що кохаєш, мала на увазі того чоловіка?

Вона обняла мене і погладила по голові, як малу дитину.

— Дурне ти, Алісо. Ти так зациклилась на своєму ідеальному коханні до Жені, що не бачиш, кого кохаєш насправді. Закрий цей гештальт.

— Я завтра маю поговорити з Женею…

— Господи, знов за рибу гроші? Ти що, зовсім розум втратила?! Ти мене взагалі чуєш, жінко?! 

— Чую, Даринко, чую. І дякую тобі. Здається, вперше в житті робитиму правильно.

Даша лише похитала головою.

— Надіюсь, ти не наробиш дурниць, подруго.

Я лише потисла плечима. Хотілось вірити, що ще не пізно щось змінити.

Поцілувавши Дашу в щоку, я мовчки вийшла з кухні. Спати. Єдине, що мені зараз потрібно, — це сон. Цей день був надто довгий.