7. На перехресті доріг

Роман з такою силою відштовхнув його від мене, що Женя не втримався і впав на підлогу. Десь злякано скрикнула відвідувачка ресторану, до нас уже поспішав офіціант з наміром припинити безлад, але його втручання не знадобилось. Рома кинув на стіл кілька купюр і виволік мене з ресторану, я ж навіть не пручалась. Щоки горіли від сорому і я напружилась в передчутті не легкої розмови. Чоловік гнав авто наче шалений, навіть не дивлячись у мою сторону, а я стискала ручку дверей і до крові кусала губи. Це був кінець!

Рома з такою силою штовхнув мене у коридор, відчинивши двері квартири, що я не втримала рівноваги і боляче вдарилась об шафу. На мій скрик чоловік не звернув жодної уваги.

- Чого тобі не вистачало?! – кричав Роман. – Що тобі треба? Грошей?! Хочеш на відпочинок? Чи може я хоч раз чимось тебе образив?! Аліса?!

Рома шарпнув мене за руку вище ліктя і притягнув до себе дивлячись просто в очі. Мені стало неймовірно страшно, я ніколи раніше не бачила його в такому стані. Ми звісно могли інколи посперечатись, але щоб так…

- Мені боляче, Рома….відпусти – прошепотіла ковтаючи сльози. – Рома.

- Що Рома? А, Алісо!? Дай мені відповідь, чого тобі, блять не хватало, що ти при першому свисті побігла до Жені.

- Все не так. Він просто хотів поговорити, клянусь.

- Твоїй клятві ціна…. – Рома бридливо скривився і відпустив мою руку. – Я бачив як ви «говорили». Робиш з мене дурня, Алісо?! Думаєш, ти потрібна йому? На скільки його хватить на це раз, перш ніж він знову витре об тебе ноги?! Я не буду витягати тебе з цього гімна знову!

- Рома, будь ласка. Я…я заплуталась.

- Заплуталась? Та ти справді, як щеня готова ходити біля нього на задніх лапках. Думаєш я не чую, не бачу як ти сохнеш за ним. Як би я не старався ти все одно відала б все, щоб на моєму місці був Женя! Та ти ледь стримуєшся щоб мене його ім’ям не назвати, коли вночі стогнеш!

Роман з силою хапає вазу з столу і кидає об стіну.Вода плямою розливається на білосніжній стіні, букет зламаними гілками розлітається по підлозі, я перелякано стискаюсь розуміючи, що зараз він готовий на все. Він не чує мене і все що говорить є правдою, було, я не маю що сказати власному чоловікові, бо він правий до останньої букви.

- Ти можеш забиратись куди хочеш! Збирай свої речі і зникни з мого життя, Алісо!

- Рома, будь ласка. - я розмазую сльози по обличчі і ледь можу говорити, через комок у горлі.

- Замовкни! Мовчи! Я втомився від цього, втомився від дурних ігор, втомився вдавати що все добре! Я думав, ти покохаєш, забудеш його і зрозумієш, що ми справді сім’я. Але все що ти можеш – це вдавати ідеальну дружину і жити чортовим минулим! Краще зараз поставити крапку.

- Ми будемо…будемо в мами – тихо схлипнула я.

- Ми? – Роман різко розвернувся і я затерпла від його погляду. – Ми, Алісо!? Забудь! Данило залишається зі мною.

- Рома, він мій син.

- Так само як і мій. Навіть думати забуть! Куди ти його візьмеш, а? На що будеш утримувати? Чи ти думаєш, Жені потрібна чужа дитина?! Я не впевнений що йому то і ти потрібна!

- Рома – я кинулась до чоловіка готова просити його на колінах не руйнувати все і не забирати сина.

- Коли я повернуся в вечір, тебе тут не має бути. Документи на розлучення підемо подавати з понеділка.

Я сіла в розпачі на диван і гірко заплакала, здригнувшись від гуркоти дверей що закрились за спиною чоловіка. Не він, я сама все зруйнувала.