6. Давай поговоримо

Ресторан «Паскаль» зустрів ароматом страв і легким гулом голосів, Женя уже сидів за столиком біля вікна, розглядаючи перехожих на вулиці. Варто було мені підійти, як він піднявся з крісла і стис в своїх обіймах.

- Я знав, що ти прийдеш.

Його самовпевнений тон змусив мене ледь помітно нахмуритись, але я змовчала.

- Це тобі – пишний букет з білосніжних лілій виглядав надто…просто надто. І лілії я ніколи не любила, від їхнього запаху лоскотало у ніздрях і я завжди починала пчихати. От і зараз…

На щастя галантний офіціант не лише приніс меню, але й погодився забрати квіти на барну стійку, щоб поставити у вазу. Моє прохання забрати букет Жені явно не сподобалось, але він нічого не сказав.

- Я скучав. Ти стала такою… Аліско, ти завжди була неймовірною, але зараз, на дивно материнство пішло тобі на користь лиш.

Дивна розмова.

- Жень, навіщо тобі це все? - це питання не могло не прозвучати, може не варто було отак з моста у воду, але я не могла терпляче чекати. Все одно стільки часу пройшло.

- Я був не правий. - Женя навіть не здивувався, наче чекав прямого запитання. - Зустрівши тебе в ресторані, я був шокований, довго думав і зрозумів, що я помилився. Я хочу приходити додому де мене буде чекати любляча дружина.

Любляча, не кохана, а та що буде любити і смиренно чекати?

- Ти шукав мене? - я все одно знала відповідь на це зпитання, бо якби хотів - знайшов би, прийшов, направду, не відпустив би? Час від часу ця думка колола десь в районі серця, але я намагалась відганяти її.

- Я знав, що ти з Романом, що у вас дитина. - чи очікувала я на іншу відповідь? Ні.

- Ти ж так впевнений, що Даня – твій.

- Та ну – Євген розслаблено відкинувся на спинку крісла і усміхнувся. – Ми обоє знаємо, що це не так. Але позлити Ромка – святе!

Чи він був такий єхидний завжди? Чи кохала я його тоді і весь цей час? Поки ми не зустрілись, мені здвалось, я знаю відповідь на це запитання.

- Жень, ти кохав мене? - запитала втомлено.

- Алісо…–  чоловік взяв мене за руку, ніжно проводячи пальцями по долоні. – Звісно кохав, і кохаю.

- Чому ж пішов? – мені хотілось почути все зараз, всю правду, без надуманих драматичних причин.

Згадалось, як після розставання я говорила з подругою, вона тоді сказала, що коли кохають – не йдуть, просто не можуть і шукають способи бути разом.

- Ти ж знаєш, я казав! – Євген нервово зробив ковток кави і відпустив мою руку. – Ти ж розумієш, я мав можливість поїхати в Київ, була можливість отримати хорошу роботу, а в тебе не виходило поїхати зі мною. Я не хотів, щоб тобі було боляче.

- Благородно. – видихнула тихо. – Що змінилось зараз? Жень, я дружина іншого, в мене маленький син і розмірене життя.

- Ти ж тухнеш в цьому болоті! Ромко не дає тобі свободи.

Я дивилась на цього чоловіка і не знала що сказати. Такий звичний, коханий і жаданий. Я так марила нашою зустріччю і навіть не сміла мріяти, що в нас буде шанс бути разом. А тепер… я не вірила йому.

Згадувала, якою любов'ю і турботою мене оточив Роман, відчуття захисту і спокою поруч з ним, і не могла зрозуміти, що я тут роблю!?

Я не знала чи я люблю Рому, але я раптом точно зрозуміла, що всі ці 3 роки жила в ілюзії, яка тепер просто лопнула. Я не люблю Женю. Чи любила? Так. Але зараз… ми надто сильно змінились і стали іншими.

- Вибач, мені пора. - я піднялась з крісла, з наміром просто піти геть. Чимшвидше залишитись наодинці і про все подумати.

- Лисичко! – Женя схопив мене за руку і ми завмерли одне навпроти одного.

- Жень, пробач, але в моєму житті для тебе нема місця. 

- Ти дуже помиляєшся! Ти ж просто зараз боїшся зруйнувати сім'ю і кинутись в щось нове. Я обіцяю....

- Жень, ти вже обіцяв. Багато і голослівно. І так, Женя, я боюся зруйнувати сім'ю і кинутись, ні не в нове, а в старе болото. Я там була.

- Пройшло майже три роки, я знаю чого я хочу зараз. І це - ти! 

Мабуть кілька днів тому, ці слова потішили б мене. Я була б щаслива їх почути. Але зараз, крім втоми, я не відчувала нічого. Він хоче, він мусить отримати. Як дитина іграшку. А коли іграшка просто набридне?

- Жень, а як ти уявляєш наше життя? Якщо я зараз піду від Роми, якщо ми будемо разом?

- Ти переїдеш до мене і все буде як колись. Пам’ятаєш: наші ночі, спільні поїздки, вилазки за місто… Ми будемо жити в своє задоволення. Я непогано заробляю, Лісо. А ти – ідеальна дружина, з якою не соромно вийти в світ. Красива, розумна і чудово вмієш себе подати. Повір, у світі грошей, такі дружини – гордість!

В мене виникло враження, наче говорять про дизайнерський одяг чи круту машину.

- Просто красива спутниця?

- Не драматизуй!