5. Клубок

Рома не хотів повертатись додому. Від думки що Аліси може вже не бути в квартирі, в грудях піднімалась лють. Женя, чортовий Женя знову вліз в їхнє життя! Чи Роман мав надію, що Ліса його покохає? Так. Він пам’ятає як вперше йому винесли сина, коли він взяв його на руки…Рома тоді зрозумів, що відчував Бог в 7 день створення світу. Маленький писклявий клубок, що змусив у грудях розлитись невіданому раніше теплу. Його творіння, плоть від плоті. Чоловікові здавалось, що малий вже зараз має його риси обличчя і Алісині, так гармонійно переплетені між собою вдалою рукою скульптора Творця.  Тоді вперше йому захотілось щоб у них все вийшло, щоб Ліса покохала його і він подумав, що заради цього клубка щастя вони зможуть стати сім’єю.

І помилився. Романові здавалось, що останні майже три роки його життя взагалі було схоже на одну велику помилку. Єдине, за що він був вдячний долі чи Богу – за сина.

А тепер. Тепер він просто не знав що робити! Залишити Лісу? Дозволити їй бути щасливою з Женею? Рома сумнівався, що цей покидьок взагалі може хоч когось крім себе зробити щасливим. Та й не зможе він, Роман, відпустити дружину. Він кохає її. Рома був впевнений у цьому на всі 200 процентів. А з іншого боку? Мучити її і себе та сина? Що вийде з цього протистояння!? Він не був готовий прийняти таке рішення.

Квартира зустріла його тишиною. Аліса сиділа на балконі закутана у плед і гріла руки до чашки з кавою. Заплакана з розпухшим носом і підпухлим обличчя. Роман ледь стримався щоб не обійняти її, але просто мовчки спершся на косяк дверей і дивився на дружину.

- Де ти був? - Хрипло і ледь чутно.

- Мав справи. Даня ще кілька днів побуде в батьків.

Аліса кивнула, вона розуміла що сину не варто зараз бути з ними. Все надто складно.

- Ром, нам потрібно поговорити.

- Ти так думаєш?

- Я твоя дружина. – жінка відвела погляд і Ромі здалось, що його занурили в багно.

- На папері. - і не задумуватись чому так прикро від цих слів.

Від його холодного тону мороз по шкірі, а я не маю сили дивитись в очі. Рома, мій Рома, якого я завжди сприймала, як щось само собою зрозуміле. А тепер на одних вагах була моя сім’я, а на інших – примара любові. Якби мені не було що втрачати… А з іншого боку, я ж люблю Женю…люблю ж? За любов ж потрібно боротись? За яку з них?

- Давай спробуємо все почати знову, Ром.

- Ми так будем робити після кожної появи Жені? Починати все з початку, Лісо, а є сенс?

- В нас син, ми стільки часу разом.

- І весь цей час ти так вдало грала в дружину, що мені противно.

- Ти ж знав! Чорт тебе забирай, Рома, не треба валити все на мене, ти знав хто він для мене.

- Мене більше цікавить хто для тебе я.

А я мовчала не в силах відповісти. Хто? Заручниця обставин і власних ілюзій, я не бачила виходу і боялась змін, замотуючи нас в павутину.

- Іди спати, Лісо. Я не готовий до цієї розмови!

Зранку знову порожнє ліжко і тишина квартири. Хотілось вірити, що ще день два і все само собою стане на місця. От тільки Женя нікуди не дінеться з мого життя, не зараз так точно! Було принизливо розуміти, що він покинув мене, розтоптав, а я все одно кохаю його, хочу бути поруч. Хочу вірити в те, що зараз він справді хоче бути зі мною, що в мене є шанс, у нас.

Тоді, три роки тому, він просто зник з мого життя. Сказав, що не готовий, що серйозні стосунки не для нього, що він надто молодий для цього всього і хоче ще погуляти. І я, закохана дурочка, не вписуюсь в його плани на найближчі роки. Ну сенс нам зустрічатись доти, доки він не зрозуміє що готовий до чогось більшого.

Хіба я маю право винити його за правду? Він не морочив мені голову, не обманював. На Женю чекало стажування в столиці з подальшим працевлаштуванням, а я не мала найменшої змоги поїхати з ним, наші дороги просто розходились і він прийняв рішення розійтись поки не стало пізно.