3. Поговоримо?

Роман сидів на лавці під головним входом і курив уже четверту цигарку. Хотілося повернутися в номер і струсонути Алісу так, щоб із голови вибило всю дурість. Він заради неї був готовий душу дияволу продати. І водночас знав: дружина досі не змогла відпустити Женю.

Чортів Литвин. Він же просив його тоді не чіпати Алісу. Знав, що той пограється — і зникне, споганивши все. Але Женя лише розсміявся йому в очі й порадив не хвилюватися. Мовляв, Ліса доросла дівчинка, сама розбереться. Розібралась!

Спершу Роман і справді вірив, що подрузі вистачить розуму не зв’язуватися з Литвином. Та коли він повернувся з чергових змагань із боксу, побачив перед університетом, як дівчина, яку він покохав, цілується з його «другом». Дурний тиждень — усього сім днів, а життя вже полетіло під укіс. Варто було бути наполегливішим, сказати про почуття, не дозволити Литвину заморочити їй голову!

Тоді, біля універу, він зрозумів, що втрачає її. Тому й не пручався, коли побачив, як вона вибиває клин клином й сподівався: відпустить, мине, вона зрозуміє й оцінить. Не вийшло.

Навіть коли Ліса ошелешила його новиною про вагітність. Навіть коли вони розписалися. Коли він чекав її з пологового, оточував турботою і ніжністю — і її, і сина. Здавалося, цій нестерпній жінці байдуже до всіх його зусиль. Вона грала роль чемної дружини перед батьками й друзями, наповнила дім затишком, була чудовою мамою й коханкою. От тільки це була не жива людина, а лялька — холодна, запрограмована. Він віддав би все, аби Аліса хоча б раз подивилася на нього так, як сьогодні дивилася на Женю.

Роман злився на себе. Успішний бізнесмен із хваткою й перспективами вдома перетворювався на зовсім іншу людину. Розбивався в дризг, лише б достукатись до дружини! Вона, блять, його дружина, то чому відчуття, наче це він — крадій чужого щастя?

А сьогодні… сьогодні він остаточно зрозумів: може живцем здерти з себе шкіру, а Ліса й оком не поведе. Чи є сенс так жити? Мучити одне одного? І з кожним днем усе глибше грузнути в брехні.

— Так і не кинув курити? Ліска не перевчила?

Женя сів поруч на лавку й чиркнув запальничкою. Кілька хвилин вони мовчали.

— Що ж ти, сука, все псуєш?

Євген розсміявся й зробив затяжку, навмисне розтягуючи паузу.

— Ну трахнув ти її — і що, заспокоївся? Мучишся тепер, бідолаха, з бабою, яка стогне під тобою, а бачить іншого.

— Ти ніколи не думав, що світ не крутиться навколо твого члена, Женя? — Роман стиснув зуби. — У нас з Алісою сім’я. Сину скоро рік.

— Бачив я твою сім’ю, — Женя знову криво усміхнувся й сплюнув під ноги. — Деградуєш, Соколовський. Чи старість бере своє і ти сліпнеш. Та вона сьогодні за мною готова була бігти, як цуцик. Скоро рік, кажеш?..

Пауза була голослівною. Насмішкуватий погляд уп’явся просто в очі. Неважко було здогадатися, на що він натякає. Звісно, з великою натяжкою Даня міг бути його сином — Аліса завагітніла доволі швидко після їхнього розриву. Але Роман не сумнівався жодної миті у своєму батьківстві.

Він ударив інстинктивно. Кулаки давно свербіли — просто не було нагоди. Женя впав на брудну плитку. Роман ледь стримався, щоб не продовжити наносити удари. «Друг» повільно підвівся й сплюнув криваву слину з розбитої губи.

— Малий на мене схожий? — прозвучало не як запитання.

— Даня — мій син. — Голос Романа був низький і твердий. — Зникни, як минулого разу. Не лізь до моєї дружини.

— А то що?

Роман різко всміхнувся. Женя здригнувся від цього оскалу.

— Не стій у мене на шляху, Женя. Минулого разу я пустив усе на самоплин. Тепер я перегризу горло за Алісу. Вона — моя.

— Ти впевнений, що їй потрібен?

Питання зависло в повітрі. Роман не відповів. Розвернувся і попрямував у готель.