2. Коли вривається минуле

На вихідні дощ припинився і червневе сонце нарешті виглянуло з-за хмар. Готельний комплекс, який вибрав Рома був неймовірний: шикарний номер з широкою терасою, велетенська територія з відпочинковою зоною, кінотеатром і басейном вражала.

Перший вечір ми вирішили провести у затишному ресторані над озером. Приємна музика, атмосфера затишку і смачні страви – Рома розпаланував романтичну обстановку до найменших дрібниць. Але він не врахував одного – інколи минуле не стукаючи вривається назад у брудних черевиках.

Євген….примара яка стоїть між мною і Ромою. Я часто уявляла цю зустріч, як випадковість чи даність. На зустрічі випускників, у спільних друзів, будь-де. Але реальність була геть іншою – ми зіштовхнулись, коли я поверталась з вбиральні. У темному коридорі під звуки музики з залу. Просто завмерли одне навпроти одного, а мені все повітря з грудей вибило.

Як завжди стильний, з дорогим годинником і таким звичним ароматом парфуму.

Час завмер, перетворився у тягучу резину, тисячі маленьких голок прошили шкіру.

- Привіт – хриплуватий голос, від якого мурашки по спині.

І раптом пересохло у горлі, ледве змогла видавити усмішку і кивнути. А потім перевела погляд за спину Жені, де стояв Роман і не зводив з мене гострого погляду. Я ж мріяла, щоб Роман зник з коридору, повернувся за стіл і дозволив мені хоч на мить побути з Євгеном.

Останній прослідкував за моїм поглядом і іронічно усміхнувся.

- Свята трійця знову в повному складі. Привіт, друг. – чітко виділив останнє слово Женя.

- Аліса, нам пора! – залізо в голосі змусило здригнутись, Рома ніколи не говорив до мене так.

- А ти часу дарма не тратив, так? – Женя розсміявся прикривши долонею губи.

Рома нічого не відповів, він підійшов до мене і з силою стиснув руку, тягнучи на вихід. «Залишуться синці» – майнула думка. Але я покірно йшла за Ромою схиливши голову і змушуючи себе не озиратись.

- Прийди до тями! – шипів Роман тягнучи коридором до номера. – Включи залишки мізків, Лісо! – стримував крик, коли ми опинились за зачиненими дверима. Вперше я бачила чоловіка таким розлюченим.

- Рома, я ….

- Що «я»?! Що, чорт забирай!? Думаєш, не знаю, що не відпустило?! Та хоч май краплю гордості і не розтікайся калюжею в його ногах! Ти…. – гуркнув кулаком по комоду і завмер обпираючись руками на мебель.

- Яка ж ти….

Змовчав, стримався і вийшов з номера гучно грюкнувши дверима. А я без сил опустилась на підлогу і нарешті дозволила собі заплакати. Вперше за 2 роки.

Я ніколи не сприймала спокійного і розважливого Романа більше ніж друга. Нам було весело і було про що поговорити і я не була сліпою, щоб не відмітити його красу. Чорнявий з темними очима, так схожий на гарячих чоловіків сходу і з зовсім нордичним характером, він завжди знав чого хоче в цьому житті і вмів добиватись цілі. От тільки мені завжди подобались емоційні чоловіки, які були впевнені в собі на стільки що не соромились показати себе у всій красі.

Женя… він не міг похвалитись красою, але список підкорених жіночих сердець підтверджував, що головне вміти себе подати. Зіграти на емоціях, зрозуміти приховане у фразі і використати потім з користю для себе, усміхнутись, пограти …. Я не зчулась, коли прості прогулянки та спільні вечірки раптом переросли в інтимні стосунки та близькість. Ту близькість яка виходить далеко за межі ліжка і горизонтальної плоскості…такою вона була для мене.

Я розуміла, що відчуває Рома, який ділить своє кохання на 2, бо була в його шкірі. Але ще я знаю, що без нього я б не викарабкалась 2 роки тому з тої трясовини, куди сама себе загнала! Розуміння, що ти не потрібна чоловікові, з яким мрієш створити сім’ю трощить все в тобі!

І коли Роман кинувся мене рятувати – я не пручалась, а вирішила вибити клин клином. Закривала очі, коли він цілував і пестив мене і міцно стискала губи, щоб не простогнати зовсім інше ім’я. Кинулась на глибину, не думаючи, що зараз є нічим не краща Жені. Я дозволяла себе любити, давала примарну надію, розуміючи, що кожної ночі марю зовсім іншим чоловіком. А коли вирішила все припинити, виявилось, що вже пізно. Мрії мають здатність збуватись! І яка різниця, що про сім’ю я мріяла зовсім з іншим чоловіком!

Чи жаліла я про свій вчинок? Чи відчувала вину? І так і ні. Роман не маленький хлопчик і сам бачив і мій стан і знав ситуацію.

Коли я дізналась що вагітна, він навіть не заїкнувся про аборт. Приїхав з самого ранку до мене додому з обручками і просто поставив перед фактом і мене і батьків: ми будемо жити разом, як повноцінна сім’я з усіма бюрократичними моментами. І ми грались в сім’ю, як діти граються з ляльками. От тільки загрались. Бо тепер, хто б дав мені впевненість, що коли Женя протягне руку, я не візьмусь за неї. Навіть після всього, що він зробив.