1. Ідеальна сім'я

Літо цього року видалось дощове. Я стояла на балконі з чашкою кави і дивилась на місто, яке поглинала злива. Різнокольорові парасольки майоріли то тут то там, автомобілі розбризкували калюжі, а каналізаційні системи не справлялись з таким об’ємом води і вона підтоплювала тротуари та дороги.

Я вдихнула запах кави з різнокольорової кирпатої чашки і втомлено притулилась тімячком до стіни. Новенька багатоповерхівка досі не була повністю заселена, то ж ми з Ромою насолоджувались тишиною і могли не хвилюватись що нічні плачі сина можуть комусь завадити.

Роман, мій Сокіл…. Я закрила очі і зосередилась на відчуттях. Колись я вірила, що сім’ю потрібно створювати лише тоді, коли метелики в животі не дають дихати. Тепер зрозуміла, що метелики мають здатність дохнути і заражати тіло інфекцією…

Чи могла я подумати, що з Ромою мене буде поєднувати щось більше за дружбу? Ніколи. Така думка ніколи не могла прийти мені в голову, а якби хтось таке сказав, я б подумала, що ця людина божевільна. Ми геть не підходили одне одному, але вийшло що вийшло.

"Свята трійця" – я гірко усміхнулась і закрила очі. Я не можу сказати в який момент одногрупники Рома і Женя стали для мене не просто знайомими, а друзями. Такими, з якими завжди влізаєш в авантюри, а потім разом вигрібаєте на горіхи і ходити на перездачі.

Друзів ми на справді не вибираємо. Тут не можна раціонально подумати з ким вигідно чи затишно буде дружити. Все виходить само собою, мимоволі. А потім ти не знаєш що робити далі…

Від думок і спогадів мене відірвав плач сина, Даня таки прокинувся і вимагав уваги мами.

Рома повернувся з роботи біля 19, звично поцілував у щоку, а я намагалась вгадати, коли перестану здригатись від цього прояву ніжності. Чоловік швидко прийняв душ і переодягнувся, щоб прийти на кухню і забрати від мене Данилка. За цілий вечір руки починали нити від втоми, все ж нас син був справжнім богатирем.

- Ти сьогодні хоч трішки відпочила з цим непосидою?

Малий весело засміявся агукаючи, коли Рома почав гратись з ним. Така картина була звична у нашому домі, чоловік завжди намагався дати мені більше часу, частіше бавити сина. Навіть вночі ставати до дитини для Роми не було проблемою. І в такі моменти я відчувала себе невдячною егоїсткою. Рома заслуговував когось значно кращого, когось, хто щиро його б кохав. Не мене.

Ніч повільно опустилась на місто, негода перейшла і у відкриті двері балкону влітав вітерець розсіючи кімнатою запах липи і мокрого асфальту.

Я притулилась до чоловіка і прислухалась як розмірено б’ється його серце. Рома заснув швидко, поки я повернулась з вечірньої пробіжки і провела косметичні процедури, чоловік весь час був з сином. Останні місяці ми мало відпочивали, Даня потребував уваги і турботи, ми обоє намагались працювати. Звісно, більшу частину грошей заробляв Роман, але і я намагалась час від часу брати якісь замовлення на фрілансі. А ще, надолужувала відсутність любові затишком у домі. Смачна їжа? Порядок? Чисті і вигладжені сорочки? Я готова була робити все, лише б Роман не відчував….точніше щоб він відчував з мого боку хоть щось. Та чоловік і не вимагав нічого. Час від часу я ловила на собі його уважний погляд, але вдавала що все добре. Ми обоє успішно грали свої роль і робили це так вдало, що всі друзі заздрили нашому сімейному щастю. А його ніколи не було! Для кохання потрібні двоє, коли кохає хтось один – це просто товарні відносини. Бо я продавала себе. Спочатку шукала порятунку і вибивала клин клином, а потім готова була на все, лише б син ріс у повноцінній сім’ї.

Я завовтузилась у ліжку і Роман прокинувся. Чоловік міцно притиснув мене до себе і поцілував у ключиці.

- Ліса, чому не спиш?

- Щось задумалась. – я відчула, як руки чоловіка міцніше стисли мою талію, а потім зникли з мого тіла. Рома підвівся і сів на ліжко, світло з вулиці падало на його профіль і я мимоволі замилувалась ним. Чи він був красивим? О, так. Мій чоловік міг спокійно працювати моделлю або зніматись у фільмах. А ще, в мене завмирало серце коли я бачила його риси у Данилі: ту ж ямочку на підборідді і пухкі губи, а ще темно-карі, майже чорні очі. Чи взяв наш син щось від мене? Здавалось він точна копія батька.

- Я хотів сказати це тобі завтра зранку, але краще зараз.

Я напружилась від тону чоловіка і всі думки вмить зникли з голови.

- Я оплатив номер на вихідні в горах. Нам давно потрібно було розвіятись.

- Рома, але Даня, він надто маленький, я не думаю що це вдала ідея.

- Данило не поїде. Я домовився з мамою, вона посидить з малим. За одну ніч нічого не буде, а в неділю біля обіду ми будемо вдома.

Я розгублено дивилась на Рому не знаючи що сказати. За майже два роки разом ми ніколи нікуди не їздили вдвох. Чесно кажучи, навіть коли ми просто були друзями, ми завжди кудись вибирались або шумними компаніями, або з …Женею. Рома ніби прочитав мої думки.

- Нам потрібно побути вдвох.

Щось у його тоні боляче вдарило, але я змовчала. Рома намагається зліпити те, що ніколи одним цілим не було і не буде. Але він старався, він справді робить все, щоб я була щаслива. І я надто багато йому винна. Життя, щонайменше.