Розділ 10: Свої правила

Минуло вісім місяців.

За великим панорамним вікном їхньої нової квартири шуміло вечірнє місто, заливаючись першими вогнями ліхтарів. Тут, на тринадцятому поверсі, цей шум здавався далеким і зовсім не страшним. На підвіконні парували дві чашки з гарячим чаєм, а в кімнаті пахло свіжою фарбою, новими меблями та ваніллю — тим самим ароматом парфумів Беатріси, який колись назавжди змінив похмуре життя Домініка.

Справи з поліцією нарешті залишилися в минулому. Завдяки доказовій базі, яку зібрала Беатріса, організатори боїв отримали солідні тюремні терміни, а Домінік пройшов у справі як головний свідок. Його кримінальні гроші були повністю закриті, але за допомогою Марка та залишків легальних заощаджень він усе ж здійснив свою мрію — відкрив невеликий, але сучасний спортивний зал для підлітків, де вчив їх битися чесно і лише на рингу. Беатріса, яка вже перейшла на останній курс університету, стала його офіційним юристом.

Батькам, звісно, довелося нелегко. Спочатку був великий скандал і довгі місяці нерозуміння. Але коли Артур та Олена побачили, як Домінік оберігає Беатрісу, і як вона розквітає поруч із ним, навіть вони були змушені відступити й прийняти їхній вибір.

Беатріса стояла біля скла, загорнувшись у великий м'який светр Домініка, який доходив ей майже до колін. Сильні, теплі руки раптово обхопили її ззаду за талію, притискаючи до міцних грудей. Вона розслабилася, слухаючи рівний і спокійний стукіт його серця. Домінік уткнувся носом у її волосся, глибоко вдихаючи знайомий запах.

На його обличчі майже не залишилося шрамів після того страшного бою, лише брова була трохи розсічена, що додавало його образу звичної мужності.

— Про що думаєш, принцесо? — тихо, з тією самою фірмовою хрипотою прошепотів він їй на вухо.

— Думаю про те, як швидко все змінилося, — Беатріса повернула голову і лагідно торкнулася долонею його щоки. — Пам'ятаєш нашу першу поїздку з вокзалу? Як я тебе боялася, а ти намагався здаватися безжальним бандитом.

Домінік тихо засміявся, і цей звук віддався приємною вібрацією в її тілі. Він перехопив її долоню й поцілував кінчики її пальців — тих самих пальців, які колись обережно заліковували його рани й рятували від кулі.

— Я не здавався, Беа. Я дійсно був на дні, — серйозно сказав він, зазираючи в її золотисті очі своїм бурштиновим поглядом. — Поки ти не увірвалася в мій світ зі своїми конспектами, правилами й цією божевільною сміливістю. Ти єдина, хто не злякався хижака в клітці. Ти витягла мене звідти.

— Ми витягли одне одного, — виправила вона, обертаючись у його обіймах і закидаючи руки йому на шию. — Ти навчив мене бути сильною й не боятися своїх почуттів. А я навчила тебе грати за правилами.

— Тільки за твоїми правилами, малеча, — посміхнувся Домінік.

Він нахилився і поцілував її — тепер уже повільно, ніжно, з повним відчуттям того, що їм більше нікуди поспішати, ні від кого ховатися й нічого боятися. Вони пройшли крізь дим, кров і заборони, руйнуючи всі стереотипи перед світом. Під цим новим дахом більше не було зведених брата і сестри. Були лише двоє дорослих, вільних людей, які нарешті знайшли свій дім в обіймах одне одного.